Буремний Перевал

Він потяг мене до свічника; місіс Лінтон начепила на носа окуляри та перестрашено сплеснула руками. Ті мала боягузи теж присунули, й Ізабелла почала лопотіти: «Ну і жах! Таточку, вкинь його до льоху. Він схожий на того сина ворожбита, що вкрав мого фазанчика. Правда ж, Едгаре?»

Поки вони роздивлялись мене, Кеті прийшла до тями — і засміялась, почувши останні слова. Кілька хвилин витріщаючись на неї, Едгар Лінтон зібрав усі свої розумові здібності докупи і нарешті її признав. Вони бачили нас у церкві, ти ж знаєш, хоч деінде ми зустрічалися рідко.

«Мамо, це міс Ерншо, — зашепотів він. — Подивися, як Сталкер вкусив її — з рани просто-таки цебенить кров!»

«Міс Ерншо? Що за дурниці? — скрикнула леді. — Щоб місіс Ерншо стала вештатися околицями з циганом! Хоча дівчинка, здається, в жалобі, любий, — точно, вона у траурному вбранні,— і може лишитися скаліченою довіку!»

«Яка недбалість із боку її брата! — відгукнувся містер Лінтон, розвертаючись від мене в бік Катрини. — Зі слів Шилдерса (то був наш вікарій, сер), Гіндлі Ерншо ростить її у цілковитому язичництві. А це хто? Де вона надибала такого приятеля? Еге! Безсумнівно, це і є дорогоцінне ліверпульське надбання мого покійного сусіди, — вигнанець родом з Америки або далеких іспанських берегів!»

«У будь-якому разі хлопчина непевний, — докинула стара леді.— І вкрай негодящий для порядного дому! Лінтоне, ти чув, як він розмовляє? Я вражена, що моїм дітям довелося ці таке почути».

Я знову почав лаятись, — не сердься, Неллі,— і тому Робертові наказали виштовхати мене геть. Я кричав, що не піду без Кеті; він відтягнув мене у сад, тицьнув у руку ліхтаря і запевнив, що містера Ерншо негайно ж сповістять про мою У поведінку, й, наказавши вшиватися звідти, зачинив двері перед моїм носом. Завіски з одного боку вікна були так само розсунуті, і я нишком прослизнув на наше старе місце і почав шпигувати; бо, тільки-но б Катрина захотіла повернутись, я б не вагаючись розтрощив їхні чудово засклені шиби, аж поки б вони не випустили її! Та вона спокійно сиділа на канапі. Місіс Лінтон скинула з неї сіру свитину, яку ми поцупили в корівниці для нашої вилазки, і, хитаючи головою, дружньо її корила, наскільки я зрозумів. Адже Катрина — молода леді, тому вони й поставилися до неї інакше, ніж до мене. Потім служниця принесла мисчину теплої води і обмила їй ноги, містер Лінтон змішав склянку гарячого вина з водою, а Ізабелла дала цілу тарілку тістечок. Лиш Едгар стовбичив осторонь та витріщався на неї. Потім вони висушили й зачесали її чудове волосся, вручили пару величезних капців, і посадили до вогню. Такою я її й залишив — веселою, що далі нікуди, — вона ділила своє частування між тим малим цуциком і Сталкером, щипаючи його за носа, поки він їв. Вона змусила збляклі голубі очі Лінтонів засяяти новим життям — слабким відблиском її власного внутрішнього вогню. Я бачив, як вони повнилися дуркуватим захватом, вона здавалася їм такою прегарною й незмірно вищою за них, як ніхто на землі,— та вона ж така і є, правда, Неллі?