«Шоа» у Львові
- Автор: Наконечный Евгений
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 966-8522-47-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - ««Шоа» у Львові». Краткое содержание книги:
Від харчових труднощів львів'ян врятувала геополітика. Після розвалу Польщі Львів раптом опинився на рубежі Сходу і Заходу. Неподалік проходив спільний радянсько-німецький кордон, наразі нещільний. Люди тікали у той чи інший бік, залежно від політичних уподобань. Відбувався ще легенький обмін населення: львів'яни німецького походження масово виїжджали на етнічну батьківщину. Отож, затаїти перед сусідами невтішний стан справ з продовольством у Львові було неможливо. А хотіла влада того, чи не хотіла, Львів зробився західною вітриною Совєтського Союзу. У Кремлі змушені були десь увірвати, щоб прирівняти постачання Львова до привілейованих під тим оглядом столичних міст — Москви та Києва. Так появилися у Львові продукти, і ті, на літеру «м», і у достатній кількості дефіцитний цукор. У продаж поступали досі небачені тут делікатесні цінні породи каспійських риб, балики, кавказькі вина і, звичайно, уславлений російський експортний товар — паюсна та кетова ікра. Скрізь у «бакаліях» на видному місці в неоковирних фанерних діжках виставляли червону кетову ікру. Продавці черпали з діжок цей делікатесний продукт незграбними дерев'яними лопатками і клали на вагу, підстеливши газетний папір, з браку обгорткового. Якогось ажіотажного попиту за ікрою не спостерігалося. Прості львів'яни казали, що не вбачають в ній чогось надзвичайного: несмачна, солена, тхне рибою та ще й недешева.
У крамницях «Міськхарчоторгу» навесні 1941 року неочікувано з'явився особливий хлібопекарський виріб, який викликав широкі пересуди антисемітського характеру, що мали відгомін за німецьких часів. Тим пекарським виробом стала маца прісний пшеничний хліб у вигляді дуже тонких сухих коржів (єврейський пасхальний хліб). Розпочали торгувати мацою якраз напередодні єврейської пасхи. Неважко уявити собі, з якою радістю кинулися євреї купувати свою мацу. Також купували ці пшеничні коржі неєвреї. У нас вдома смачну і, головне, дешеву мацу їли всі залюбки. Але мимоволі виникало запитання, чому режим, що так гостро виступає проти християнських релігійних свят і обрядів, несподівано робить виняток для іудаїзму.
Загальновідомо було, що Совєтський Союз — перша в історії людства держава, яка утвердила атеїзм офіційною ідеологією. Переслідування християнської церкви в Україні набрало нечуваного варварського характеру. Члени правлячої комуністичної партії за статутом і програмою зобов'язані були боротися з релігією в усіх її проявах. Голова «Союза воінствующих бєзбожніков» Ярославський (Губельман) проголосив навіть атеїстичну п'ятирічку, впродовж якої мали ліквідувати геть усі церкви, а сама релігія мусила щезнути. «Релігія — опіум для народу», — повчав Карл Маркс; релігія — «духовна сивуха», — вторив йому Володимир Ленін. Ці та інші богоборчі вислови так званих класиків марксизму-ленінізму можна було побачити на транспарантах, почеплених у людних місцях.
Якось тоді, на єврейську пасху, завітав до нас мамин двоюрідний брат, якого я кликав вуйком, Юзек Камінський, що був затятим польським патріотом. Уздрівши на тарілці мацу, він узяв її в руку і збуджено вигукнув:
— Нарешті совєтська влада скинула маску! Нарешті можна переконатися, що це жидівська держава! Християнам забороняє релігійні відправи, а сама пече для жидів мацу. Чи потрібні ще якісь докази?
Схожі думки поширювалися тоді серед львівського простолюду, особливо в польському середовищі. Звучали вони і в час Катастрофи.
13
Наші сусіди-поляки — брати Желязни належали, про що я вже згадував, до львівського кримінального світу. Брати втратили батька, кондуктора трамваю, що загинув на роботі у дорожній пригоді. Магістрат, якому належав міський трамвай, сплачував осиротілій сім'ї з п'яти душ доволі високу пенсію. Катерина Желязна тими грішми навчилася топити в алкоголі вдовине горе, а її діти зростали згідно з приповідкою -як бур'ян при дорозі. Дівчина Гелена виросла добропорядною і, скоро вийшовши заміж, покинула братів. Виховання буйних, непокірних хлопців без пильного батьківського ока мамою-пиячкою дало заздалегідь відомі наслідки. Наймолодший брат Сташек зробився дрібним злодюжкою. Середній — Роман став небезпечним професійним злодієм. Старший — Владек, якого батько встиг віддати до майстра на науку, хоч і вивчився на кваліфікованого слюсаря, теж не цурався злочинного середовища. На замовлення Романових дружків Владек Желязни виготовляв злодійське начиння: усякого роду хитромудрі відмички, які на злодійському жаргоні називалися «витрихи». Казали, що в справі «витрихів» до нього приїжджали замовники навіть з Кракова та Варшави.