Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Хотів би я знати, де тролі натрапили на ці мечі? — спитав Торін, розглядаючи свій меч з новим інтересом.

— Не скажу напевне, — відповів Елронд, — але можні здогадуватися, що ваші тролі пограбували інших грабіжників, або ж назнали десь у горах півночі рештки якогось старого підземельного складовиська. Чув я, що є чимало забутих, незнайдених скарбів у занедбаних руднях, печерах Морії, що їх покинули гноми в часи гномо-гоблінської війни.

Торін задумався, а тоді сказав:

— Я шануватиму цього меча. Хай же він знову почне рубати гоблінів!

— Це бажання може здійснитися дуже скоро, хай-но ви опинитеся в горах! — засміявся Елронд. — Але покажіть мені вашу карту!

Господар узяв карту й довго розглядав, хитаючи головою; він недолюблював гномів за їхню пристрасть до золота, але драконів за їхню жорстоку лютість — ненавидів, і посмутнів, згадавши зруйноване місто Діл з його веселими дзвонами та спалені береги світлої річки Бистрої. Місяць блищав на небі широким срібним серпом. Елронд підніс карту догори й подивився крізь неї на молочне світло.

— Що це? — здивувався він. — Тут є місячні літери — поряд із простими рунами, які говорять: «П'ять футів заввишки, і троє можуть увійти попліч».

— А що воно за місячні літери? — схвильовано запитав гобіт. Як я вже казав раніше, Більбо полюбляв карти, а ще руни, літери та хитромудре письмо, хоч у нього самого, коли він писав, виходили ніби якісь тоненькі павутинки.

— Місячні літери — такі самі літери, як і руни, тільки ви їх не побачите, коли будете просто на них дивитися, — пояснив Елронд. — їх можна побачити лише тоді, коли карту просвічує місячне проміння, а буває ще й така секретність, коли треба, щоб місяць мав ті самі обриси й щоб був той самий день і пора року, якого ті літери нанесено на карту. Винайшли ці літери гноми; вони писали їх срібними перами — ваші друзі можуть це підтвердити. На цю карту літери нанесено, мабуть, у переддень середини літа при молодику — давно-давно.