Вінценосні розпутниці

Про розпутність царського двору говорять й інші факти. Скажімо, Катерина II знала й замовчувала, що з її невісткою, — ще нареченою, а потім і дружиною Павла, колишньою німецькою принцесою Вільгеміною Гессен-Дармштадською, перехрещеною, як мовилося, на Наталію Олексіївну, — перелюбствував син гетьмана К. Розумовського «красень» Андрій. Та й не лише з нею. «Можливості» цього «діяча» цариця використовувала в дипломатичній службі — посилала його в зарубіжні країни, де той вступав у амурні зв’язки з дружинами і дочками правителів та міністрів, аби виуджувати у них державні таємниці, за що отримував ордени та інші винагороди.

Знала Катерина II і про те, що її коханець Г. Орлов перелюбствував водночас не тільки з нею, а й із коханкою графа П. Шувалова княгинею О. Куракіною та з німкенею Луїзою, сестрою тої Кароліни, чи пак Наталії.

Брат Г. Орлова Олексій відзначився в російській історії тим, що у Ропшинському палаці під час пиятики закатував виделкою імператора Петра III. У безграмотному листі до Катерини, копію з якого вдалося зробити Ф. Ростопчину ще до знищення «документа», цей майбутній адмірал «граф» Орлов-Чесменський писав буквально таке: «Матушка милосердная Государыня! Как мне изъяснить, описать, что случилось: не поверишь верному своєму рабу, но как перед Богом скажу истину, Матушка! Готов идти на смерть; но сам не знаю, как эта беда случилась. Погибли мы, когда ты не помилуешь. Матушка, его нет на свете. Но никто сего не думал, и как нам задумать поднять руки на Государя! Но, Государыня, свершилась беда. Он заспорил за столом с князь Федором; не успели мы разнять, а его уж и не стало. Сами не помним, что делали; но все до единого виноваты, достойны казни. Помилуй меня хоть для брата. Повинную тебе принес, и разыскивать нечего. Прости или прикажи скорее окончить. Свет не мил: прогневали тебя и погубили души навек».

Та «матінка государиня» і не збиралася карати «вірного раба» — убивцю чоловіка, навпаки, радо почала обдаровувати його маетностями, кріпацькими душами, чинами аж до військового звання адмірала, хоч він був відомий в Росії та Європі не як флотоводець, а як бабій-розпутник. Недаремно відомий театральний діяч Ф. Волков у дотепній епіграмі на цього «флотоводця» недвозначно писав: