Майстри часу

XI

I справдi, тiєї ж хвилини крик Карфункеля, що бiжить по дошках, раптом уривається i десь нагорi чути стук тiла. Всi кидаються до риштовання, але зупиняються на пiвдорозi, бо чути рiзкий удар дзвона, за яким входить начальник станцiї, i прямує до Черевка. Тiльки Таратута встиг вибiгти на риштовання

Начальник станцiї. Пора, Андрiю Трохимовичу, вiдправляю.

Лiда. Значить, їдеш, Трохимовичу, — ну, прощай!

Черевко. Їду, товаришко Званцева, їду. Спочатку на Днiпробуд, звiдти на Нижегородський автомобiльний, а потiм на паровозобудiвний у Харкiв. Там, мабуть, i лишуся. Та нi, не лишуся й там — усе б їхав та їхав, вперед i вперед, до самого Уралу i далi. Скрiзь, де зростуть блюмiнги i цехи, де загоряться вогнi п'ятирiчки, де пройде наш поїзд соцiалiзму. Адже його нiхто не зупинить, нiхто не поверне назад — ось як хотiв цей нiмець. Так, а де ж вiн, до речi?

Таратута (тихо спускається по сходнях). Помер.

Лiда. Як помер! Та не може бути! Що ти кажеш, Таратуто?

Вигуки. Рух.

Таратута. Так i впав бiля годинника. Мабуть, вiд розриву серця.

Лiда. Як це дивно! Вiн хотiв зупинити, повернути назад наш час… I напевно знайдуться божевiльнi, якi спробують це зробити, — не тепер, то через десять рокiв. Ви чули, як вiн кричав про нiмцiв, що вони захоплять землю — мабуть, у них ще є… таке божевiлля в мозку…

Черевко. Мабуть… не навчив їх вiсiмнадцятий рiк, коли довелося тiкати з усiма машинами та гарматами.

Лiда. Так, вони давно зазiхають на Україну, на нашi безкраї степи та простори — вони i справдi хотiли б i вiдкинути свiт на сотнi рокiв назад, щоб повернути часи середньовiччя. Та даремна мрiя. Бо хоч би й захопили вони нашу землю, весь народ повстав би як один за свою Вiтчизну, яку вiн створив i виплекав у цi радiснi роки, коли примусив час працювати для себе, для щастя оновлених людей. I не повернути нiколи назад дзигарiв iсторiї!

Черевко. Нехай спробують! Ми тодi знову пiдемо в бiй, Лiдо, як колись! Ну, а поки — прощавай. До побачення, товаришi! Їдемо. Ходiм, Олю, пора.

Дзвiнок. Гудок. Черевко, Оля та iншi пiшли в поїзд.

Таратута (кидає шапкою об землю). А щоб вас, усiх, рiж мою душу вареником! Кину своїх курчат i теж поїду.