На футбольних меридіанах
- Автор: Войнов Юрій
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На футбольних меридіанах». Краткое содержание книги:
А тим часом нам заклопотано говорили:
– Знаєте, Зізіньо заявив, що грає останній сезон. Як обійтись без нього – неможливо уявити.
– Брати Сантос, мабуть, не поїдуть до Швеції. Старі. От біда!
Ми щиро співчували.
Під час перебування в Бразілії ми не раз говорили один одному, що далеко не все тут нам подобається. Це стосувалось надто жорсткої гри наших суперників, їх твердих полів, не подобались нам їхні роздягальні з грубими лавами і цвяхами для одягу в стінах, нас дратували і канонади пугачів, що супроводжували і нашу гру з «Васко да Гама», яку ми звели внічию – 1:1.
Побували ми, звичайно, і на чудовому семикілометровому пляжі Копакабана, який славиться в усьому світі. Широка смуга найдрібнішого піску відділяє блакитні простори океану від справді фешенебельних готелей в стилі модерн. У них все до послуг людини, бо люди, які тут відпочивають, – це, як правило, представники найзаможніших верств населення – місцева і приїжджа буржуазія. Кілька днів у ролі «буржуа» побували і ми, радянські футболісти, бо і нам дали можливість пожити в одному з готелів. Ми прокидались рано і вибігали з дзеркальних дверей, щоб через кілька секунд поринути в теплі хвилі Атлантики. Що й казати – купатися, відпочивати, загоряти тут справжня насолода. Але все це – до 13-14 години. А потім сонце починає так пекти, що навіть звиклі до нього південноамериканці шукають порятунку від нестерпної спеки в готелях і пансіонатах.
Але і в ці години життя пляжу не зупиняється. На ньому встановлено безліч футбольних воріт, і саме сюди приходять хлопчики разом із своїми тренерами і суддями, щоб пограти в футбол. Їх збираються тут сотні. Починаються тренування, матчі під безжалісним сонцем, в страшенну спеку, на гарячому піску. Грають хлопчики босоніж. Залишають вони пляж приблизно о 17 годині, коли приходять знову відпочиваючі.
Спостерігаючи тренування юних бразільських футболістів, ми зрозуміли, звідки в них така висока індивідуальна техніка. Той, хто тренуватиметься роками на піску, не може не стати технічним футболістом.
Цей пляж є кузнею бразільських футбольних талантів. Саме сюди періодично приходять тренери провідних команд і відбирають собі майже цілком готових гравців. Тренери знають, що з ними вже не доведеться працювати над технікою. А це дуже важливо, бо тоді можна більше приділити часу тактиці. Знають і юні гравці, що тренери не звернуть на них уваги, якщо вони не продемонструють справді високу техніку. Саме тому вони і працюють над нею, обравши для цього найважчі умови. Цим шляхом ішли всі кумири хлопчиків, ним ідуть і вони, не знаючи втоми і зневіри. Адже справа варта заходу. Футбол – чудовий бізнес. Заради нього можна і постраждати. Це в Бразілії знають навіть діти.
Після Ріо-де-Жанейро столиця Уругваю – Монтевідео здалась нам невеликим, затишним містом. Я був радий, що Бразілія залишилась позаду, бо мав на це особисту причину. Там я виступав під номером «9», хоч грав третього півзахисника. Все ж дев’ятка на футболці багато до чого зобов’язує, і в ролі центрального нападаючого я так вимотався, що нетерпляче ждав переїзду до Уругваю, де тренери обіцяли залишити мене самим собою.
Прибувши до Монтевідео, ми одразу потрапили на матч між відомою командою «Насіональ» і клубом, який посідав останнє місце в чемпіонаті країни. І тут на стадіоні ми побачили рів, дріт і почули остогидлу канонаду пугачів. Але цього разу ми ще були свідками і справжньої бійки. Захисник ударив нападаючого бутсом по голові… І почалось. Пізніше, коли ми вже були в Чілі, нам розповіли, що в іншій грі футболісти «Насіоналя» вступили в бійку з футболістами «Пеньяроля», який в чемпіонаті країни йшов на другому місці.
Я тому згадую ці два епізоди, що, на мою думку, вони дуже характерні для всього уругвайського футбола. Незважаючи на високу індивідуальну майстерність, уругвайці вдаються до грубощів, які часто мають трагічні наслідки. Це ми відчули і на собі. Коли Мамикін мав зробити вірний гол, один з гравців «Насіоналя» спокійнісінько зламав йому ногу. І хоч ми мали на полі явну перевагу, все ж почали діяти скуто: боялись, щоб таке не повторилося.