Франкенштайн. Ґотичні повісті
- Автор: Стивенсон Роберт Льюис, Полидори Джон Уильям
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-022-2
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Франкенштайн. Ґотичні повісті». Краткое содержание книги:
Якщо той посланець може прийти до мене, тоді чому він не може навідатися до Джекілового будинку? І навіть враховуючи можливі перешкоди, чому цього джентльмена треба було прийняти таємно? Що довше я над цим думав, то більше переконувався, що маю справу із розумовою хворобою. Однак я відпустив прислугу спати, а сам зарядив старий револьвер, що міг стати в пригоді для самооборони.
Над Лондоном тихо пробило дванадцяту годину. Тієї-таки миті хтось обережно постукав у двері. Коли я вийшов на стук, то побачив маленького чоловічка, що тулився до колон на ґанку.
— Ви від доктора Джекіла? — запитав я.
Він відповів мені «Так» якось дуже вимушено. Коли я запросив його увійти, він не звернув на мене жодної уваги, а тривожно озирнувся на темну площу. Неподалік ішов полісмен із ліхтарем; побачивши його, мій відвідувач здригнувся і лише тоді поквапився увійти.
Всі ці деталі вразили мене і, мушу зізнатися, дуже прикро вразили. Я попрямував за ним до приймальні, тримаючи руку на зброї. Тут нарешті я зміг його роздивитися. Ніколи до того моменту я не бачив цього чоловіка, це я можу сказати напевне. Як я вже згадував, він був куций на зріст. Я був приголомшений жахливим виразом його обличчя та неприродним поєднанням великої м’язової сили з помітною слабкістю статури, і нарешті, найбільше мене вразила незрозуміла суб’єктивна тривога, що виникала в його присутності. Це було схоже на якесь заклякнення і супроводжувалося помітним зниженням пульсу. Тоді я пов’язав це з ідіосинкратичним, тобто характерним для окремих людей, особистим неприйняттям, тільки я здивувався, чому симптоми такі гострі. Та пізніше я збагнув, що причина цього полягала набагато глибше, в самій природі тієї людини, і вирішив поводитися шляхетно, переступивши почуття незрозумілої ненависті.
Ця особа (що з першої хвилин перебування в моєму домі викликала в мене змішане почуття огиди й цікавості) була одягнена так, що могла викликати в іншої людини хіба що сміх: його одяг був дорогим і гарно пошитим, але напрочуд завеликим для такого зросту. Брюки довелося підгорнути, аби вони не мели землю, пояс пальта опинився на рівні стегон, а комір був набагато ширшим за плечі. Як не дивно, але це безглузде вбрання зовсім не викликало в мене сміху. В самій сутності істоти, що стояла переді мною, було щось зіпсуте й бридке, щось захопливе, дивовижне і відразливе водночас, тому невідповідність одягу лише підсилювала враження. І тим більше мені цікаво було дізнатися про характер цього чоловіка, звідки він родом, про його життя, долю та становище у світі.
В мене забрало досить багато часу, щоб описати свої спостереження на папері, а тоді не минуло й кількох секунд. Мій відвідувач стояв біля коминка і страшенно хвилювався.
— Вона у вас? — закричав він. — У вас?
Його нетерпіння було таким сильним, що він навіть схопив мою руку і почав її трусити.
Я відсторонив його, відчуваючи, як по всьому тілу розповзається холод.
— Сер, — сказав я, — ви забули, що я ще не мав честі познайомитися з вами. Сідайте, будь ласка.
І я показав йому приклад, сівши на своє звичайне місце і намагаючись поводитися настільки невимушено, наскільки це дозволяли пізня година, мої думки та жах, що вселяв у мене мій відвідувач.
— Я прошу мене вибачити, докторе Леньйон, — відповів він досить увічливо, — ви маєте рацію. Моє нетерпіння поступається місцем моїй чемності. Я прийшов сюди на прохання вашого колеги доктора Генрі Джекіла, він просив мене залагодити одну справу. Наскільки я зрозумів…
Він зупинився і підніс руку до горла, і, незважаючи на всю його зібраність, я бачив, що він намагається приборкати істерику.