Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Іноді краб так обережно бере наживку з гачком, що встигає засунути її в рот, перш ніж рибалка помітить, як витанцьовує поплавець, і зробить різку підсічку. Результат для краба однаковий — не бачити йому більше рідного моря.
Майже під усім камінням берега і в розколинах кишать молоді мармурові краби, і наловити пригорщу дрібних, як трикопійчана монета, крабиків неважко. Спіймати великого краба значно складніше, але я призвичаїлась витягати їх із затишних куточків у розколинах скель під водою. Щипаються вони не дуже боляче, порівняно з ерифіями — просто дрібниця.
Якщо мармурові краби почувають себе добре і в воді, і на березі, то маленькі краби-водолюби — ксанто, яких теж чимало під камінням на невеликій глибині, ніколи не виходять з води. Звичайно їхній панцир не більший від п'ятикопійчаної монети, непропорціонально великі клешні і зовсім маленькі ходильні ніжки. Незважаючи на свій невеликий розмір, вони умудряються з'їсти велику рибину за кілька годин. Ступінь розкладу здобичі і запах не мають значення для маленьких ненажер.
Одного дуже жаркого дня знайома студентка одержала в подарунок від рибалок чудовий екземпляр тригли — морського півня. Єдиним недоліком риби був дуже слабкий, але недвозначний запах. Однак для того, щоб зняти з нього шкуру і зробити опудало, півень ще був придатний. Микола показав, як це треба робити, і ми з студенткою сіли в музеї за робочим столом.
Незабаром перший інтерес до роботи згас, ми позамазувалися по вуха і, поспішаючи, прорвали шкурку. Після короткої наради вирішили спочатку освіжитися в морі, а потім закінчити роботу. На морі було чудово, повіяв навіть вітерець. Ми зустріли знайомих, що йшли до далеких бухт, і приєдналися до них, зовсім забувши про півня.
Вночі було близько 40 градусів тепла, а в залі музею, нагрітому за день сонцем через зачинені вікна, мабуть, ще більше. Тільки-но я відчинила вранці двері музею, як півень нагадав мені про себе таким смородом, який можна почути тільки від морської риби, що пролежала майже добу в спеці. Я вхопила ванночку з півнем і побігла шукати його власницю. Дівчина зовсім забула про нього і, мабуть від докорів совісті, змінилася на обличчі, коли я піднесла їй півня. Поступаючись бурхливому протесту відпочиваючих, ми пішли до моря і як слід вимили рибу, що трохи послабило запах. Шкуру ми все ж зняли й очистили череп, а потім вирішили дати їм ще трохи помокнути у воді.
Краб-водолюб — ксанто.
Сидячи на камені і обговорюючи різні події, я випадково поглянула на шкурку, що в'яло теліпалася біля наших ніг у тихих і теплих хвилях. Шкурка ворушилась і пустотливо відповзала вбік. Я схопила її за край і перевернула. Десятків зо два крабів-водолюбів сиділи на її вивороті. Вони неохоче розбіглися, але з-під усіх каменів визирали уважні стеблисті очі. Ми кинули їм тушку риби, і тут завирував бенкет. Крабів усе більшало й більшало, і скоро риби не стало видно під їхніми коричневими і сіруватими панцирами. Про шкурку ми знову забули, і кілька моторних ненажер діяльно очищали її від волокон м'яса і жиру. Ми позбавили їх цієї безневинної втіхи, і подальша доля півнячої шкурки мені не відома. Але я запідозрюю, що це вона створювала пряний аромат у кущах за палаткою студентів.
Тушку було з'їдено протягом кількох годин. Уже надвечір від неї залишилось тільки мізерне лахміття, в якому копирсалися ті крабики, що спізнилися. Ці санітари не дають здохлим тваринам забруднювати море і уминають їх, аж за вухами лящить.
Коли стоїш по шию у воді, балансуючи на вершині підводної скелі, очі сліплять білі спалахи сонця на гребінцях хвиль, дрібні хвилі б'ють у маску, заливаючи скло, і зрушують з постаменту. Тіло втратило звичну вагу, і опора раз у раз вислизала з-під ніг. Але як тільки занурити голову на кілька сантиметрів у воду — ви в іншому світі. Тут розлито спокійне зелене сяйво, насичене сонцем, по пухлих клубах блідо-вохристої цистозири ковзає живе мереживо бліків. Навколо темних скель в'ються зеленушки. Вони танцюють, як рій метеликів, виблискуючи сріблом у сонячному світлі, і зникають з очей, запливши в густу тінь. Біля дальших скель блідими привидами пропливають якісь великі риби. Потім усе повільно меркне й темніє. Зникають золоті зайчики сонячного проміння, вода стає похмурою, темною, начебто сутінки осіннього дня спустилися сюди липневого полудня. Це на сонце наповзала невелика хмарка. Але вона пройде, і знову вода засвітиться синьо-зеленим розсіяним сяйвом.