Магічний ніж
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-743-9
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Магічний ніж». Краткое содержание книги:
Опинившись у скрутному становищі, англійський хлопчик Віл випадково знаходить шлях до іншого світу, де доля зводить його зі сміливою Лірою. Дівчинці дуже важко: вона мусить переховуватися від сил Зла, які намагаються знайти і знищити її. Але тепер у Ліри є новий товариш, зустріч з яким надихає її на нові подвиги. Діти знаходять справді дивовижну річ — магічний ніж, за допомогою якого можна робити вікна до інших світів. Вони мусять будь-що зберегти його, адже у протилежному випадку Всесвітові загрожує втрата рівноваги…
Промова Рути Скаді була дуже пристрасною, і навіть Серафіна була заворожена її силою та красою. Коли латвійська королева сіла, Серафіна повернулася до Лі Скоресбі.
— Пан Скоресбі є другом дівчинки, отже, і нашим другом, — сповістила вона. — Ви не хотіли б поділитися своїми думками, пане?
Техасець підвівся на ноги, прямий і сповнений гідності. У нього був такий вигляд, ніби він не усвідомлював незвичайності обставин — хоча він напевно добре все розумів. Його деймон — заєць Гестер — притиснувся до землі за його спиною, вуха тварини були притулені до спини, а золотаві очі — напівприкриті.
— Пані, — промовив Лі Скоресбі, — перш за все я маю подякувати всім вам за доброту, яку ви виявили до мене, та за допомогу, надану аеронавту, котрий потрапив у полон бурхливих вітрів з іншого світу. Я не зловживатиму довго вашим терпінням. Коли я разом із циганами подорожував на північ, до Больвангара, дівчинка Ліра дещо розповіла мені про те, що сталося в Оксфорді, в Коледжі, у якому вона жила. Лорд Ізраель показав іншим ученим відрізану голову людини на ім'я Станіслав Груман, а потім переконав їх виділити йому певні гроші на те, щоб вирушити на північ і дізнатися, що насправді сталося. Тоді дівчинка була такою впевненою в тому, що вона все бачила як слід, що я не схотів багато її розпитувати. Але те, що вона сказала, розворушило в моїй голові якийсь спогад, щоправда, я ніяк не міг згадати все достеменно. Я дещо знав про цього доктора Грумана, але згадав усе, лише коли летів сюди зі Свольбарда. Мене повідомив про це старий мисливець-тунгус. Здається, Груман знав місце знаходження певної речі, яка захищає того, хто її має. Я не хочу вірити в магію, що нею ви, відьми, нібито володієте, але та річ, хоч якою вона є, має властивості, які перевершують усе, про що я будь-коли чув. І я подумав, що міг би відкласти повернення до Техаса — мені була небайдужа доля дитини, крім того, я хотів узяти участь у пошуках доктора Грумана. Річ у тому, що в мене є сумніви щодо того, ніби він мертвий. Я вважаю, що лорд Ізраель обдурив тих учених. Отже, я їду на Нову Земблю — саме там його востаннє бачили живим — та шукатиму його там. Я не здатен зазирати в майбутнє, але сьогодення бачу досить чітко. У цій війні я битимуся на вашому боці, хай там допоможуть вам мої кулі, але я також хотів би взяти участь у пошуках доктора.
Лі трохи помовчав, повернувся до Серафіни Пеккала та додав:
— Я знайду його, дізнаюся, що йому відомо, і, коли зможу, відшукаю ту річ і віддам її Лірі.
— А ви були одружені, пане Скоресбі? У вас є діти? — спитала його Серафіна.
— Ні, пані, у мене немає дітей, хоча мені хотілося б стати батьком. Проте я розумію, що означає ваше запитання, і ви маєте рацію: дівчинці не поталанило зі справжніми батьками, і я, либонь, зможу відшкодувати це їй. Хтось має це зробити, а я до того ж цього дуже хочу.
— Дякую, пане Скоресбі.
Серафіна зняла корону, витягла з неї одну з червоних квіток, котрі, поки вона їх носила, не в'янули — ніби їх тільки-но зірвали.
— Візьміть це із собою, — сказала вона, — і коли вам знадобиться моя допомога, стисніть квітку в руці та покличте мене. Я почую вас, де б ви не були.
— О, дякую, пані, — відповів здивований аеронавт, узяв квіточку та обережно сховав її в нагрудну кишеню.
— А ми викличемо вітер, що допоможе вам досягти Нової Земблі, — додала Серафіна Пеккала. — А тепер, сестри, хто хотів би щось сказати?
Почалася нарада по суті. Відьми дотримувалися деяких принципів демократії: кожна з них, навіть наймолодша, мала право висловити свою думку — так би мовити, дорадчий голос, — але лише в їхньої королеви було право ухвалювати рішення. Нарада тривала всю ніч: більшість відьом енергійно висловлювалися за негайний початок війни, деякі радили виявити обережність, а декілька — наймудріші — запропонували звернутися до всіх інших відьмацьких кланів та переконати їх уперше в історії об'єднати зусилля.
Рута Скаді з цим погодилася, і Серафіна відразу розіслала посланців. Було й дещо таке, що вони могли зробити відразу: Серафіна відібрала двадцять найкращих бійців і наказала їм готуватися до польоту на північ під її головуванням — до нового світу, що його відкрив лорд Ізраель. Вони мали пошукати там Ліру.