Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Ну, Андрію Йвановичу! — жартівливо вдався Шмідт до професора. — Поможіть! Побалакайте з ними по-татарськи, щоб продали хліба та щоб ми з голоду не померли. Ви ж не дурно, мабуть, ганялися за чорноокими татарками в Криму!
Лаговський ніколи за ніякими татарками не був ганявсь, але щоправда — в глухих закутках Криму перебував, через свою грудну хоробу, дуже часто: в кожен період, вільний од лекцій — чи влітку, чи взимку, чи ввесну, — через те по-та-тарськи говорив він добре. Турецька ж і татарська мова — немало одна й та сама. Він покупив бубликів; але обом не хотілося ще вертати до гостиниці, бо цікаво було подивитися на всякі тутешні базарні типи. Окрім греків і турків, тут було видко й усякі інші кавказькі національності. Професор і Шмідт легко пізнали вірмен та імеретів, що, хоч і християни (а імеретинці ще й православні), вважаються через свою торгову вдачу за кавказьких жидів; пізнали й ту націю, яку вірмени визискують — веселих, але немудрих грузинів; траплялися тутечки й усякі інші типи, яких наші приїжджі впізнати не могли, і Шмідтові здалося, що то, мабуть, чи не осети, або, як кажуть на російський лад, «осетини».
— Тут у вас єсть осетини? — спитавсь він у гладкого крама-ря-грека, що, здавалося йому, мусив розуміти по-російськи.
— Перед Великоднем було, — одказав той, вимовляючи «пуло» замість «було», — я й сам покупив був півпуда... Та тепер немає.
— Та осетини — се ж такий народ, такі люди! У них осібна мова, — недомисляючись казав Шмідт.
— А! Народ і мова!.. Бо то єсть іще й риба така, осетина (він розумів осетрину)... Про всяку мову, коли хочете, розпитайте в он тій кофейні, у Джованні Пападопуло: він усі мови знає.
Шмідт і Лаговський з цікавості заглянули до кофейні, а на них, знов, цікаво поглядали всякі греки та російсько-міжнародні типи Горького, що пили в кофейні каву, курили цигарку чи кальян або різалися в шашки та в карти. На буфетному столику лежало скількись газет: були дешевенькі «Биржевые ведомости » з коротким, але красномовним друкованим підписом: «Этот номер сдан на почту по расписке С.-Петербургского почтамта в количестве 147635 экземпляров», але переважно лежали числа часописей грецьких: «Патріс;» та «’Аоти1». Шмідт, який ще ніколи не бачив жодного новогрецького писання, нашвидкуруч розгорнув одно число «’'Аати» та й, собі на втіху, вичитав у відділі телеграм (Тв^єурафт'ціата) звістку про те, що «архонт галлійської по-літейї Лумпет» сповістив про щось галлійську «буле'» та «ге-русію»; се, живовидячки, відносилося до президента французької республіки Лубета та до парламенту з сенатом. Молодий правник набрався дуже веселого гумору з тих античних термінів, приложених до сучасної Франції, а надто йому припав до вподоби «архонт Лумпет». Дальша телеграма, де написано було, що ‘оІаХтц; ifjX9ev єц ‘IpifUrv, тож само його розвеселила, бо попереду йому здавалося було, що тут іде мова про міфічний Ереб, а вже потім він зміркував, що це має значити: «Шах приїхав до кавказького міста Єревана». Ще більше розвеселившись, він простяг руку ще й по ті дві товсті книжки, які лежали на буфеті. Хазяїна кофейні, самого Джованні Пападопула, не було тоді; коло буфету стояв тільки Грицько Андропуло та й дружелюбно поглядав на веселого панича. Одна книжка була: ‘ttuyieivii оті (рисгюХоуіа то€І уацои, а друга — лічебник на венеричних хвороб, під заголовком: Kaivog і’атрбі; ти vatppoSiotatxov voacoy10
IV
— Ого! — пустотливо крикнув Шмідт, дивлячись на Грицька. — А навіщо вам у Туапсе такі книжки?.. Тут же, здається, й жіноцтва жодного немає... Я принаймні досі бачив тут самих чоловіків... Хочете не хочете, а мусите жити святими ченцями.
— Та воно так, — фамільярно одказав Грицько, — жіноцтва тут обмаль, та таки є; не без того товару й тут... От, коли вам треба буде дівчину на ніч, скажіть мені, за один мент буде!..
— Спасибі! — ніби іронічно, ніби щиро подякував Шмідт. — Так бачите, Андрію Йвановичу, — шуткома вдався він до професора, вже як вони виходили з кофейні, — не пропадемо з голоду: оцей graeculus погодує.
«Які погані часом жарти в Володимира Ростиславовича!» — думав собі Лаговський.
10
Новий лікар венеричних хвороб (грецьк.).— Ред.