У дзеркалі, у загадці

— Це доводить, якими чудовими інструментами є вухо та голосові зв’язки.

— Навіть якщо вікно зачинене, я чую завивання вітру надворі або чую, як проїжджає на велосипеді поштар. Бачив би ти, як він упав з велосипеда…

— Я сидів тоді на вікні поруч із тобою.

— Тебе всюди повно… А коли в будинку зовсім тихо, я можу деколи почути, як падає сніг.

Сесілія почала вимахувати рукою.

— Я можу бачити вухами.

— Дурниці!

Ангел Аріель спохмурнів:

— Навіть те, що ми говоримо про дуже дивні й незвичайні речі, не дає тобі права мати мене за дурня.

— Але ж це правда. Коли я лежу у своїй кімнаті і прислухаюся до звуків знизу, то можу бачити, чим займаються мої родичі, і взагалі, що там відбувається.

— Тоді ти трохи володієш ангельськими здібностями.

Дівчинка підвелася на канапі.

— Я завжди була переконана, що ти перебільшуєш відмінність ангелів від людей.

— Ми цілком відмінні у своїй суті. Вас зліпили із кількох мільйонів молекул на випадковій планеті у всесвіті. Ви перебуваєте тут лише мить, але нічого собі з того не робите й легковажно товчетеся по світу. Базікаєте і регочете, плетете якісь змови, зовсім, як ангели на небесах.

— Тобі не здається, що бути ангелом — це звучить трохи містично.

— Про це вже велася мова. Річ у тому, що ми були тут завжди. До того ж ми знаємо, що ніколи не полетимо сторч у порожнечу, у ніщо, наче мильні бульбашки. Ми просто Є, Сесіліє. Ми завжди БУЛИ і завжди БУДЕМО, а ви приходите і відходите…

Дівчинка глибоко зітхнула:

— Хотілось би більше поміркувати над життям.

— Ніколи не пізно.

— Не знаю чому, але мені раптом стало так сумно…

— Не сумуй! Бо тоді мені доведеться втішати тебе. Деколи мені здається, що ви тільки й знаєте — плакати та жалітися.

— Легко тобі казати!

— У нас зостався ще тільки один орган чуття. Він не такий невизначений, як решта, однак не менше загадковий.

Сесілія витерла сльозу:

— Ніяк не згадаю, як називається п’ятий орган чуття… Дотик?

Ангел кивнув:

— Ми уже говорили про тонку оболонку шкіри та волосся, у яку з голови до ніг загорнута плоть і кров. Щоб смакувати їжу, вам потрібний язик. Але ви можете відчувати смак усім тілом. Щось є холодне або тепле, мокре або сухе, гладке або шерехате…

— Не так уже й незвично, як на мене.

— Для ангела ж — це найдивніша річ на світі. Камінці на пляжі не можуть відчувати того, що вони лежать і труться один до одного, коли на берег набігає хвиля. Камінь не відчуває, як ти береш його в руки. А ось ти можеш відчувати камінь.

— Ти уважно розглядав мою колекцію камінців? Деякі я купила, інші мені подарували, проте більшість з них я знайшла на пляжі. На «невідомому пляжі».

— Ти маєш на увазі Кріт?