Нічні сигнали
- Автор: Мюллер Гейнц
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Нічні сигнали». Краткое содержание книги:
Молодий німецький письменник Гейнц Мюллер (НДР) в оповіданні «Нічні сигнали» захоплююче розповідає про один з епізодів боротьби німецьких антифашистів проти гітлерівців.
— Нам аби приземлитися по той бік лінії фронту, — сказав Густав.
Але ж якщо вони спробують сісти зразу за лінією фронту, зауважив Клаус, їх обстріляють. Треба летіти якомога далі і, коли вдасться, встановити зв’язок з радянськими друзями, щоб з їхньою допомогою спробувати добратися до якогось радянського аеродрому; інакше нічого й думати про посадку. Там, за лінією фронту, теж стелився туман, і сідати десь у полі, навмання, було рисковано.
Вони продовжували летіти прямо на схід, намагаючись піднятися якомога вище. Вернер гарячково шукав радіохвилю командного пункту винищувачів, бо побоювався, що «Берту-Марію» знайдуть раніше, ніж вона досягне лінії фронту. Але тільки через тридцять хвилин він почув по радіо вказівку винищувачам: «Ворожий літак у квадраті С2-Д1, напрям польоту — схід. Висота — орієнтовно чотири тисячі метрів!» Отже, наземні спостережні пости вже засікли їх. Тепер винищувачі могли з’явитися кожної хвилини.
На щастя, ще була ніч і лише зорі та призахідний місяць трохи освітлювали небо. Але, як вони знали з досвіду, для винищувачів і цього буде досить.
— Сигарет не палити! — попередив Густав.
Жодна іскорка не повинна виказати їх. Вернер напружено чекав нових сигналів з командного пункту. Раптом перехопив радіограму якогось винищувача: «Метрів за тисячу над собою тільки-но помітив тінь!» І тут інший голос додав: «Це він! Набирай висоту!»
Їх таки побачили! За кілька хвилин винищувачі досягнуть їхньої висоти, а до лінії фронту все ще лишається щонайменше п’ятнадцять хвилин. Хоч би принаймні кілька хмарин дали змогу сховатися від чужих очей! Але ніде нічого, крім туману, що стелеться по землі. Що ж робити? Стріляти в своїх же колег — німецьких льотчиків? Вони однодушно вирішили не робити цього, поки ще є якийсь інший вихід. Ті ж бо не знали, яка доля спіткала їх, очевидно, навіть не знали, що в переслідуваній ними машині сидять німці.
— Винищувачі за нами зліва! — гукнув по СПУ Аксель.
На фоні темної землі він розгледів полум’я вихлопних труб літака. В цей час він лежав у своїй «ванні» й роздумував над тим, як їм вирватись живими з цієї халепи, його охопив шалений гнів проти тих, хто погнав його й інших на війну і призвів до того, щоб товариші по зброї стріляли в німецьких солдатів, які насмілилися чинити опір варварським наказам.
— Винищувачі позаду! — почувся в навушниках голос Вернера.
Як не дивно, а винищувач не стріляв. Чи його збило з пантелику те, що він побачив німецьку машину? Він наближався з максимальною швидкістю.
Клаус з усієї сили натиснув на штурвал. Велетенський птах ніби вклонився і з посвистом на повному ходу пірнув униз. Та, здавалося, саме це підбадьорило винищувача. Раптом над ними полетіли світло-сріблясті траси кулеметних і гарматних черг — все ближче й ближче до машини. «Мессершмітт-109» пустив у хід усю свою бортову зброю. Проте за мить він прошмигнув мимо, не влучивши в літак.
Вони уже думали, що настав перепочинок на кілька секунд, коли щось глухо застукало в хвостову частину «Берти-Марії». Другий винищувач взяв їх під обстріл. Клаус знову рвонув машину вгору. Світлі траси простяглися під ними, піднялися ближче, але ще мить — і другий винищувач з гуркотом пронісся під ними. Перша атака була відбита.
— Вернер, зв’яжися з радянською радіостанцією, ми вже над їхньою територією! — неймовірно спокійно пролунав голос Густава.
— Та швидше! У нас лишилося бензину всього на тридцять хвилин, — втрутився й Клаус.
Вернер негайно випустив антену, і його пальці застрибали над ключем. «В-Н-М викликає S-R-S», — послав він на новій, нещодавно домовленій хвилі в ефір. А що, коли його невідомі друзі сьогодні вже більше не чекають ніякого виклику? Тоді біда! Він ще раз передав: «В-М-Н викликає S-R-S», — і відповідь таки надійшла. Вернер швидко переключився на передачу. Аж тут Аксель знову крикнув:
— Три винищувачі позаду нижче нас!
Ну, тепер їм кінець. Від одного залпу вони змогли ухилитись, а трьох їм, звичайно, не витримати. Але Вернер знов упевнено взявся за свій ключ. «Q-Т-Н — мої координати…» — почав він вистукувати морзянкою і потім гукнув:
— Густав, дай координати!
Густав зараз же назвав цифри. Вернер передав їх і додав: «Просимо вказати радянський аеродром для посадки і допомогти приземлитися. Бензину лишилося тільки на двадцять п’ять хвилин польоту. Нас переслідують і атакують німецькі винищувачі».
Радянський радист деякий час мовчав, мабуть, був здивований. Потім прозвучало чітко і ясно: «Зрозуміло! Чекайте відповіді!»