Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження).
Передачу кримінального провадження передбачено Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Передача кримінального провадження, згідно зі ст. 2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі «повноваження переслідувати в судовому порядку відповідного до свого кримінального законодавства будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави».
Юрисдикція України може обмежуватися і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку. Таку передачу передбачає Конвенція про передачу засуджених осіб.
Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має, є сукупність таких фактів: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. «с» ч. 1 ст. 3 Конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. «а» ч. 1 ст. 3 Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком чи станом здоров’я не здатна прийняти самостійного рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. «а» ч. 1 ст. 3 Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається зло чином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. «є» ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Юрисдикція України може передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) або умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 81 КК). Таку передачу передбачає Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками.
Певних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального «закону щодо тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.
Норми міжнародного права, зокрема, Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. та внутрішнього, прийнятого на основі цих конвенцій Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р., надають особистої недоторканності та виключають із кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково обмежують таку юрисдикцію щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності. Ці особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише тієї держави, яка їх акредитувала, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.
Відповідно до ст. 13 Положення, на цих осіб кримінальна юрисдикція України поширюється як виняток лише у випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона, згідно з пп. 1, 2 ст. 32 Конвенції, висловлює позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України). На загальних підставах кримінальній юрисдикції України можуть підлягати такі особи лише у разі втрати ними такого імунітету з інших причин. Наприклад, після того, як Україна сповістила державу, яка їх акредитувала, про те, що згідно з п. 2 ст. 9 Конвенції вона вже не визнає співробітником дипломатичного представництва дипломатичного агента, якого раніше згідно з п. 1 ст. 9 Конвенції визнала неприйнятною особою і сповістила про це дану державу, а та протягом певного строку не відкликала цю особу або не припинила її повноважень чи відмовилася це зробити.