Атомний вогонь над океаном
- Автор: Балль Курт Герварт, Вайзе Лотар
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: П. Н. Факторович
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Атомний вогонь над океаном». Краткое содержание книги:
Автори повісті, письменники Німецької Демократичної Республіка, переносять читача в американське атомне місто — центр, у якому вчені працюють над проблемою керованої ядерної реакції. Та їхні наукові відкриття попадають до рук мілітаристів з Пентагону. Сфальсифікувавши результати досліджень, бізнесмени починають трубити про «чисту», нібито позбавлену радіоактивності бомбу і організовують у районі Тихого океану випробування її, від якого неминуче загине багато тубільців з островів. Але ця спроба не вдається. Ціною власного життя молодий учений знешкоджує жахливу зброю. Прихильники миру чесні люди — вчені, робітники — викривають підступні плани імперіалістів.
Книга закликає до боротьби проти загрози страхітливої атомної війни, за використання досягнень науки в ім'я миру і щастя людей.
Директор неохоче покидав свій захищений від променів кабінет. В атомному місті завжди була небезпека появи радіоактивного випромінювання, і це тримало Брекдорпа в постійному страху.
Дозу радіоактивних випромінювань, що впливала на людину в нормальних умовах роботи, пощастило за допомогою різних захисних заходів поступово знизити до 0,3 рентгена в тиждень, тобто до рівня, який в усьому світі вважається цілком безпечним. Коли в Мехіко-Занді тільки-но розгорнулася дослідницька робота, траплялося, що небезпечні дози досягали трьох-чотирьох рентгенів у тиждень. Але для Брекдорпа було однаково, яка там доза визнана в світі безпечною. Він одгородився від міста досконалою системою фільтрів, які очищали повітря, і все-таки недовірливо поглядав на індикатори в своєму кабінеті. Атомний слон хвалився, що за весь час свого перебування в Мехіко-Занді, він ще ні разу не діставав дози більшої за 0,005 рентгена, а це менше ніж виділена «гірським сонцем» доза, що припадає на жителів високогірних районів.
Другою турботою Брекдорпа були різні виробничі й дослідницькі таємниці, які, на його думку, у відділах зберігалися не досить надійно. Врешті, всі люди, які тут живуть і працюють, це тільки люди, і їм властиве людське прагнення розмовляти між собою. Цілком зрозуміло, що в цих розмовах вони торкаються і роботи. Брекдорп вважав небезпечним, щоб один науковець знав про справи іншого більше, ніж це конче потрібно. Тому він разом з Лексом Шпрінгером створив бездоганну систему нагляду.
Поступово люди в Мехіко-Занді зрозуміли, що нікому не можна довіряти, бо невідомо, чи твій співбесідник часом не агент Шпрінгера. Тому всі поводилися дуже обережно. Страх перед радіоактивними променями і турбота за збереження таємниць ніколи не покидали Брекдорпа. Він думав про це і зараз, коли проходив нескінченним коридором головного корпусу між двома рядами герметично замкнених дверей із свого кабінету до другого відділення. Орієнтуватися тут важко. Довгий час директорові потрібен був провідник. У голові Брекдорпа знову промайнула думка, що просто безглуздо було виходити з свого чудово захищеного од зараженої променями атмосфери кабінету. Всі питання можна розв'язувати і там через розмовний апарат. Але відтоді, як Стефсон фактично усунувся од справ, зайнявшись дослідами в першому відділенні, директор змушений був особисто контролювати хід робіт, якими постійно цікавився Вільсон. Було б нерозумним залишати без уваги докір Вільсона, що він, Брекдорп, не вміє взяти від людей їх знання. Та що поробиш? Не може ж він щодня сперечатися з керівними науковцями. Адже в питаннях науки вони розуміють більше за нього, йому лишалося тільки особисто відвідувати робочі приміщення і тим підкреслювати значення своїх побажань і вказівок. Наказами тут не зарадиш.
— Директор з недовір'ям придивлявся до співробітників, що зустрічалися в коридорі. Здебільшого вони не виявляли один до одного ніякого інтересу, безшумно з'являючись у коридорі і так само тихо зникаючи за якимись дверима.
Атомний слон у захисному одязі, що робив його велетенське тіло ще більш безформним, зупинився біля дверей з цифрою 400 і обережно натиснув кнопку. За кілька секунд важкі двері розсунулись, впустивши Брекдорпа, і в ту ж мить зачинилися за ним. Директор потрапив у так званий повітряний душ, кімнату, що створювала невидиму завісу, завдяки якій повітря робочого приміщення не змішувалося з повітрям коридора і, отже, не забруднювалося радіоактивними частками пилу і газів. У цій кімнаті Брекдорп завжди затримувався лише на кілька секунд, але щоразу в нього починало шалено калатати серце і спирало дух.
Глибоко вдихнувши, Брекдорп увійшов у кабінет Метіуса. Той підвівся за-за великого письмового стола і пішов йому назустріч.
— Директор знову завітав до нас, — загримів могутній бас, від якого, здавалося, двигтіли бетонні стіни.
Учений потиснув директорові руку. Той скривився від болю. Просто грубіян цей Метіус. Втомлено зітхнувши, Брекдорп сів у крісло і одразу ж кинув погляд на індикатор. Прилад сяяв жовтим світлом. Метіус теж дбав про чистоту повітря. Регулювання клімату в цьому приміщенні було приємне. Директор зручно вмостився в м'якому кріслі і склавши руки приязно посміхнувся Метіусу.
— Дорогий професоре, коли я вже можу розраховувати на завершальне випробування вашого нового відкриття? Вільсон дає нам чотири місяці, неповних чотири місяці.
— Додайте ще нуль, містер Брекдорп, — відповів Метіус. — Нулі, як відомо, нічого не важать. — В його очах спалахнули іронічні вогники. — Якщо Вільсон цікавиться строками, будь ласка, скажіть йому сорок, сорок місяців. Це найкоротший строк! Хіба що, — знизав учений плечима, — затримається виготовлення конденсаторів запалювання. За такі затримки я, звичайно, не можу відповідати, директоре. Виготовлення конденсаторів слід було б передати іншому філіалу, ПЕК…