Бібліотека душ

— Гей, там! — закричав він. — Я вже нарахував п’ятдесят шість риб, хоча одна-дві з них могли бути шматками напівзатонулого сміття. А ви про що шепочетеся?

— Ой, та пусте, — запевнила його Емма.

— Чомусь я в цьому сумніваюся, — пробурмотів він, але інстинкт дуже швидко взяв гору над підозрами. Наступної ж миті він дзявкнув: «Риба!» — і його увага знову переметнулася на воду. — Риба… риба… мотлох… риба…

Емма невесело розсміялася.

— Ідея зовсім божевільна, я розумію. Але мій мозок — машина з виробництва надій.

— Я дуже радий. Бо мій — генератор найпесимістичніших прогнозів.

— Тоді ми одне одному потрібні.

— Так. Але, здається, ми й так це знали.

Від рівномірного погойдування човна ми то тулилися одне до одного, то відхилялися. То тулилися, то відхилялися.

— Ви точно не хочете в романтичний круїз? — спитав Шарон. — Ще не пізно.

— Точно-точно, — кивнув я. — У нас завдання.

— Тоді раджу відчинити скриню, на якій сидите. Коли ми перейдемо, вам знадобиться те, що лежить усередині.

Ми відкинули верх лавки й знайшли всередині великий шмат брезенту.

— А це для чого? — спитав я.

— Щоб під ним сховатися, — відповів Шарон і повів човен у ще вужчий канал, уздовж якого тяглися нові, дорогі на вигляд квартирні будинки. — Поки що мені вдавалося приховувати вас від цікавих очей, але всередині Акра мій захист діяти перестане. А там довкола входу вештаються різні малоприємні особини й шукають легкої здобичі. А ви здобич надзвичайно легка.

— Я так і знав, що ви щось мутите, — сказав я. — Жоден турист і не глянув у наш бік.

— Споглядати історичні звірства безпечніше, коли їхні учасники не можуть помітити вас у задніх рядах. Не можу ж я дозволити, щоб моїх клієнтів забрали люті мародери-вікінги, чи не так? Уявіть, якими будуть після цього відгуки гостей!

Ми швидко наближалися до якогось тунелю — відрізку каналу з перекинутим над ним мостом, футів зі сто завдовжки, понад яким бовваніла якась будівля, схожа на склад чи стару фабрику. На дальньому боці півколом сяяло блакитне небо й виблискувала вода. Але між тим простором і цим була суцільна чорнота. Це місце дуже нагадувало вхід у контур.

Ми розгорнули велетенський брезент, і він заповнив собою половину човна. Емма лягла поряд зі мною, і ми разом залізли під нього та, наче ковдру, натягнули край до підборідь. Човен ковзав поверхнею води, невпинно наближаючись до чорноти, і Шарон заглушив мотор та накрив його іншим, меншим шматком брезенту. Розгорнув довгу складану жердину, опустив її у воду до самісінького дна й довгими нечутними поштовхами став підтягувати нас у човні вперед.

— До речі, — сказала Емма. — А від яких малоприємних особин ми ховаємося? Від витворів?

— У царстві дивних є й більше зло, ніж ненависні вам витвори. — Голос Шарона луною відбивався від кам’яних стін тунелю. — Пристосуванець під маскою друга може виявитися так само небезпечним, як і відвертий ворог.