Ще літо, але вже все зрозуміло
- Автор: Карп'юк Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792376
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ще літо, але вже все зрозуміло». Краткое содержание книги:
Лорд ріс дуже швидко. Перші місяці всіх страшенно тішив, бо з малого товстенького курдупля перетворювався на граційного і поважного. Все більше він відповідав своєму імені і все могутнішим ставав його голос. Я розумів, що після негарного Куцика і побитого Довбуша такий пес мені не може належати.
Та врешті вийшло так, що сестра почала його боятися, бо виріс десь такий, як той вовкодав, що колись покусав Довбуша. Інші сусіди й родичі теж ставляться до нього з осторогою, бо таке велике й голосисте не раз змушувало здригнутися раптовим гарчанням. Батьки годують і ставляться спокійно, як до всіх свійських тварин, що на господарстві, і лишився я один, який його справді любить. Хоча б тому, що більше нема кому його любити. Нема кому вигуляти, бо такого звіра ще треба втримати.
О, чудова позаминула зима, коли я щоразу, буваючи в селі, виводив Лорда на повідку в ліс, щоб не напав на сусідів, а там відпускав. Ми гуляли з великими пухкими снігами, і часом його, білого, вже не було видно в білих снігах. А часом Лорд появлявся разом із Довбушем і Куциком. І тоді хотілося міцно обіймати моїх снігових псів, і часом це вдавалося ще до того, як вони знову зникали.
{ конвектор проти печі }
Вже не згадаю прізвища того білоруського автора, та було кумедно і трохи дивно, коли головний герой його твору розповідав про своє село і, щоб підкреслити відсталість малої батьківщини, наголосив на тому, що газифікація відбулася лише рік тому. Події розгорталися в середині минулого століття.
В Брустурах трубу з газом проклали теж лише торік. Правда, зараз надворі 2013-й. Та великого смутку від такого тривалого спізнення зовсім нема. Навпаки, собі думаю, як би не сприяли комфорту цивілізаційні блага, вони — руйнівні.
Цієї зими наша хата ще не опалюється газом ***, бо треба виконати певні технічні операції, плюс — вони доволі коштовні. Але рано чи пізно це відбудеться, і я з сумом думаю про долю печі. Адже століттями саме вона була визначальною в побуті. Тому й добрі мулярі завше цінувалися.
Печі бувають різних форм і призначень. Щоб в хаті нагріти, щоб їсти зварити, щоб хліб спекти, щоб спати на печі. І чим більше функцій, тим більший розмір. Значимість печі можна порівнювати лише зі значимістю корови. Жінка без чоловіка проживе і навпаки, але якщо нема печі і корови, то нема життя.
Вже років десять, як сільська пекарня позбавила потреби пекти хліб удома. Та на Різдвяні свята мама все ще пече калачі, а на Великодні — паски в домашній печі. Це аркова порожнина, вбудована у корпус печі. В ній розпалюють ватру, і дрова горять, доки не лишиться сама грань (жар). Відтак її кочергою підгрібають до краю, ставлять поза грань ринки (форми) з тістом і закривають засувом на півтори-дві години, залежно від печі, бо кожна піч є індивідуальною і має свої, притаманні лише їй, особливості. Навіть той самий муляр не може створити дві однакові печі, бо залежить ще й від цегли, глини, кахлів, шпаргату. Печі для хліба добре обмуровувати зсередини білою цеглою (шамоткою). Вона вбирає у себе жар і довго зберігає тепло. Відповідно, підтримує високу температуру, від якої хліб добре пропікається, а не обгорає.
Окремий сегмент печі — братрура. Це невелика ніша, в яку ставлять гарячі страви, щоб не вистигали. Вона, як і пічка для хліба, вбудована у корпус печі. В давніших печах є ще й котел. Він розташований у краю шпаргату біля стіни. Туди наливають води, і коли горить ватра, вода нагрівається. А позаяк цегла та глина довкола котла ще довго тримають тепло, то й вода лишається теплою.
Коли взимку приїжджаю додому, то завше ночую на печі. Навіть на ранок, коли хата трохи вихолоне, на печі затишно і тепло. А ще дуже гарно, коли заходиш до хати з морозу і грієш червоні від холоду руки над червоним од жару шпаргатом.
Невже наступної зими доведеться грітись біля конвектора?
{ робота з деревом }
Майже затужив, як цим пройнявся. А було так, що просто мав трохи чекати. Щоб чекати не марно, взяв із собою термочашку з кавою і книжку Миколи Яновського. То, по суті, його повне зібрання. Дві повісті читав раніше, а тепер узявся за оповідання. Думав, що чекатиму недовго, тому встигну одне чи два прочитати. Але чекання видалось тривалим і читання теж.
Був час не лише прочитати текст, а й посмакувати емоціями, що від нього приходили. Позгадувати всякого гірського. Бо Микола Яновський писав майже винятково про життя в Гуцульщині. Люди, смереки, полонини…
Одне з оповідань називається «Трійця». Головний герой — вдатний різьбяр на схилі літ, який уже встиг багато зробити, здобути славу й навіть відчути, як вона набридає. А тут у нього починає слабнути зір, і майстер вирішує зробити свою останню бездоганну трійцю (підсвічник на три свічки) — й на цьому край. Щоб не робити далі гірше.