Потапов, до дошки!
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-782-0
- Переводчик: В. І. Омеляненко
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Потапов, до дошки!». Краткое содержание книги:
За сюжетами деяких оповідань знята однойменна кінокомедія. За цикл розповідей про Женьки Москвичова і Леха Потапова Тамара Крюкова удостоїлася звання лауреата Першої премії IV Всеукраїнського конкурсу творів для дітей та юнацтва «Червоні вітрила».
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
— Нічого. Не можна чекати подарунків від природи. Треба брати їх своїми руками. Зараз хутенько сама прибіжить! — сказав він. І на все горло крикнув: — Майко, агов! Привіт!
— Привіт, — відгукнулася Майка й навіть не подивилася в їхній бік.
«От вреднюка!» — подумки обурився Женька. Тепер привернути увагу Майки було для нього справою принципу.
— Гуляєш, чи що? — крикнув він їй навздогін.
— А що, не можна?
— Гуляй, гуляй, тільки май на увазі, що сюди підходити заборонено.
Майка зупинилася.
— Чому це?
— Тому це, — пояснив Женька і, щоб Майці було ще зрозуміліше, додав: — Не можна та й усе!
Після таких пояснень трапилося саме так, як пророкував Женька. Майка рішуче повернула в їхній бік і потягла за собою малюка, який щосили, бо всією душею прагнув будувати з піску пасочки.
— Ти поглянь, розкомандувався. А може, мені тут подобається, — заявила вона.
— Кому кажуть, не підходь, — без особливої погрози попередив Женька.
— Ага, розбіглася. Зараз шнурки випрасую. Ви цей двір закупили, чи що? — уїдливо мовила Майка, підходячи ближче.
— Не закупили, а об'єкт охороняємо, — поважно мовив Женька і наче ненароком відсунувся вбік, щоб було видно планер.
— Що-що? — з викликом запитала Майка і змовкла.
Вона побачила «об'єкт», і її очі округлилися від подиву.
— Ой, який кльовий! Ваню, дивися, літачок! — викрикнула вона й пришвидшила крок, тим більше що малюка також зацікавив яскравий планер і тепер його не треба було тягти силоміць.
— Так, крута модель. Тільки руками не чіпати, — грізно застеріг Женька. — І взагалі тупай звідси. Ходять отут усякі, а нам, між іншим, Жорик сказав нікого близько не підпускати. Він тільки нам довіряє. Так що рухай попом, чеши хіп-хопом.
— Грубіян! — образилася Майка.
— Ой, Льонько, тримай мене, а то я впаду. Білизна мене виховує. Як там тебе — майка чи труси?
— А ти… А ти… — Майка намагалася знайти якомога образливішу дражнилку. — А ти Женька-шимпанзенька!
— І не в склад, і не в лад! Поцілуй корову в зад. І взагалі такого звіра не буває,— затанцював Женька на одній ніжці.
— Зате виродки бувають такі, як ти, — не залишилася в боргу Майка.
Загалом, охорона виходила — те що треба! Крута охорона! Поки Женька й Майка обмінювалися думками, малюк відчув себе на волі. Незважаючи на те, що він був ще дуже малий, він уже добре усвідомив, що волею, коли її дають, треба користуватися. Що він і поспішив зробити. Маля підійшло до планера й схопило його за хвіст.
— Агов, він його взяв.
Льонько штовхнув у бік Женьку, який був настільки зайнятий суперечкою, що не помічав, нічого навколо.
— Кого? — буркнув Женька, незадоволений, що його відволікають.
— Планер, — сказав Льонько.
На той момент Женька також побачив, як маля із задоволеним виглядом тримає нову іграшку.
— Що ж ти мовчиш?! — накинувся він на Льонька.
— А я й не мовчу, — знизав плечима Льонько.
Зрозумівши, що краще вести прямі переговори, Женька якнайпереконливіше звернувся до малюка:
— Поклади літак на місце. Його брати не можна.
Малюк, видно, був іншої думки. Зрозумівши, що іграшку в нього збираються забрати, він ще сильніше притис планер до себе.
— Що ж ти, роззяво, за своєю дитиною не дивишся! — накинувся Женька на Майку.
— Ви б самі краще за своїм планером дивилися, спецназ засушений, — обурилася Майка. І засюсюкала з малям: — Іванку, ти ж хороший хлопчик? Поклади літачок.
Іванко вхопився за планер, усім своїм виглядом показуючи, що лестощами його не підкупиш.
Потрібно було вживати рішучих заходів. Женька скомандував:
— Льонько, давай я йому руки розтисну, а ти витягай планер.
Сказано — зроблено. Женька вчепився в малюка. Льонько — у планер, малюк заревів.
Майка з лементом: «Негайно відпусти його!» — кинулася на порятунок брата. Здійнявся гармидер. Незабаром було не розібрати, хто в кого за що вчепився й куди тягне. І тут пролунав тріск…
Коли прибіг Жорик, охороняти було вже нічого. Точніше те, що залишилося від планера, можна було не охороняти. Жорик побачив уламки, і з виразу його обличчя Женька з Льоньком зрозуміли, що двір — це не те місце, де б їм зараз хотілося перебувати.
Не розібравшись, що до чого, Жорик пообіцяв надавати винному й відразу виконав свою обіцянку. Причому винним виявився Льонько, оскільки бігав він набагато повільніше за Женьку.