Свиняча етика

Я ретельно згорнув газету, поклав її у внутрішню кишеню й пішов до Руфа. Він був уже майже одягнений і годував свиню рештками молока та яблучним лушпинням.

- Здрастуйте, здрастуйте, доброго ранку всім вам! - вітаюсь я весело й приязно.- То ми вже на ногах? І поросятко снідає? Що ви збираєтеся з ним робити, Руфе?

- Запакую його в корзину,- каже Руф,- і відішлю моїй мамі в Маунт-Нібоу. Все ж буде їй якась забава, поки я вернусь.

- Яке чудове поросятко! - кажу я, чухаючи йому спину.

- А вчора ви обзивали його всякими поганими словами,- каже Руф.

- То ж учора,- відповідаю,- а сьогодні воно здається набагато кращим. Бачите, я виріс на фермі й дуже люблю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця й ніколи не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе,- кажу,- я дам вам за цю свиню десять доларів.

- Мабуть, я не продам цієї свинки,- каже він.- Будь-яку іншу продав би, тільки не цю.

- А чому не цю? - питаю, потерпаючи від страху, що він уже щось пронюхав.

- А тому,- відказує Руф,- що це був найвидатніший подвиг у моєму житті. Ніхто інший не зміг би цього зробити. Якщо колись у мене буде сім'я і діти, то я сидітиму біля каміна й розповідатиму їм, як їхній тато украв свиню з напхом напханого людьми цирку. А може, і онукам розповідатиму. Мовляв, знай наших. А було це так,- каже він,- там стоять два намети, з'єднані між собою. Свинка лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я побачив велетня і даму, геть порослу кудлатим сивим волоссям. Я взяв свинку й поповз назад під брезентом, а вона хоч би тобі писнула, сиділа тихше від миші. Я сховав її під піджак і пройшов повз добру сотню людей, поки вибрався на темну вулицю. Ні, мабуть, що я не продам цієї свинки, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, це буде доказ мого великого подвигу.

- Свиня не проживе стільки років,- кажу я.- Навряд чи вона дотягне до того часу, коли ви почнете розповідати біля каміна свої старечі байки. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за цю тварину сто доларів.

Руф глянув на мене здивовано.

- Свиня не може становити для вас такої цінності,- каже він.- Нащо вона вам?

- Розумієте,- відповідаю я,- з першого погляду, мало хто, побачивши мене, подумає, що я артист. І все ж у мені є артистична струнка. Я колекціоную свиней. Об'їздив увесь світ у пошуках рідкісних свиней. В долині Уобаш я тримаю ціле свиняче ранчо, а в ньому представники мало не всіх надзвичайних порід - від мериноса до польсько-китайських. Ця свиня, Руфе,- кажу я,- по-моєму, дуже цінної породи. Я гадаю, що це справжній беркшир. Ось чому мені хочеться придбати цю свинку.

- Я б з дорогою душею зробив вам послугу,- каже Руф,- але в мене теж артистична натура. Бо коли людина може так віртуозно вкрасти порося, то вона - артист. Поросята - моє натхнення. Особливо це. Я не віддам його навіть за двісті п'ятдесят доларів.

- Але послухайте,- кажу я, витираючи з лоба піт.- Для мене важить не так меркантильний бік справи, як мистецтво; і не стільки мистецтво, як любов до ближнього. Будучи експертом і аматором свиней, я вважаю за свій громадянський обов'язок придбати цю беркширську свиню для моєї колекції. Авжеж, сама свиня таких грошей не варта, але, виходячи з етики свиней як друзів і перших помічників людства, я пропоную вам за неї п'ятсот доларів.

- Джеффе,- відказує цей поросячий естет,- справа не в грошах, а в почутті.

- Сімсот,- кажу я.

- Хай буде вісімсот,- каже Руф,- і я вирву це почуття із свого серця.

Я поліз до свого потайного пояса по гроші й відрахував йому сорок купюр по двадцять доларів.

- Я візьму її до себе в кімнату,- кажу,- і замкну, поки ми снідатимемо.

Я взяв свиню за задню ногу. Вона страшенно закувікала, немов паровий орган у цирку.

- Дайте-но я,- каже Руф, бере свиню під пахву, притримує її рукою за писок і несе до моєї кімнати, як спляче немовля.

У Руфа, відколи я причепурив його, з'явилася просто-таки хвороблива пристрасть до франтівства. Після сніданку він сказав мені, що піде до Місфіцького купити собі бузкові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, немов однорукий інвалід у кропив'яній пропасниці, коли він клеїть шпалери. Найняв старого негра з шарабаном; ми сунули свиню у мішок, зав'язали його мотузком і поїхали до цирку.

Джорджа Б. Теплі я знайшов у невеликому наметі біля відкритого віконечка. Це був огрядний чоловік з гострими очима, здоровенним діамантом на чотири карати на червоному жакеті і в чорній ярмулці.

- Ви Джорж Б. Теплі? - питаю я.

- Можу заприсягтися, що це я,- відповідає він.

- Так от, я привіз,- кажу.

- Висловлюйтеся точніше,- просить він.- Ви привезли морських свинок для азіатського удава чи люцерну для священного буйвола?

- Ні те, ні друге,- кажу.- Я привіз вам учену свиню Беппо, онде вона в мішку в моєму шарабані. Сьогодні вранці я натрапив на неї в моєму палісаднику, вона підривала квіти. Якщо для вас однаково, я хотів би одержати належні мені п'ять тисяч доларів великими банкнотами.

Джордж Б. Теплі вискакує із свого намету і просить мене йти за ним. Ми ввійшли в один із виставочних павільйонів. Там на сіні лежить чорна, як смола, свиня з рожевою стрічкою круг шиї і їсть моркву із рук якогось чоловіка.

- Гей, Макс! - гукає Джордж Б. Теплі.- Сьогодні вранці нічого не скоїлося з нашою всесвітньовідомою?