Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
— Перший! Другий! Третій!..
А війт іде й записує їх.
Нарешті дістався він до Ржаголецького лісу і зайшов у нього. Дерева перед ним схиляються, боровики шапочки скидають.
Коли ж Гумпал втомився, підрахував він зайців у записнику і вирішив дати своєму змореному війтівському тілу спочинок. Приліг він під ялинкою і одразу став сопіти носом, щасливо усміхаючись і дивлячись на кінчики своїх знаменитих ніг. Поринув він уже в перший солодкий сон — аж раптом щось забубоніло йому в ліве вухо:
— Отепер побачимо!
Гумпал прокинувся і глянув на всі боки — що б воно могло бути?
Ніде нікого. Ані билиночка не ворухнеться.
Зненацька щось знову забубоніло — вже у праве вухо:
— Отепер побачимо, Гумпале!
За мить ці слова залунали і спереду, і ззаду, і від ялинкових заростей, і від просіки:
— Отепер ми порахуємося з тобою, пане війт!
Гумпал крутив головою, ніби вона була в нього на підшипниках. Ніде нікого!
Зрештою війта знову здолав сон. Раптом гілки розсунулися і поряд з Гумпалом став швець Румцайс. Та як же він змінився! Підборіддя обросло густою бородою, і в бороді гніздився рій лісових бджіл. На голові — капелюх із букової кори. Куртка — із клаптиків червоної кордовської шкіри. Штани усі в дірках, ремінець ледве тримається, а за ремінцем — пістоль із широченним дулом, наче кульок. Тільки черевики нові та гарні.
Румцайс зробив крок і зупинився біля славетних ніг війта. Оглянув їх, а тоді легенько, як швець, і спритно, як розбійник, стяг із Гумпала чоботи.
Потім ще раз мовчки подивився на могутні ногн війта в смугастих панчохах і вщипнув Гумпала за великий палець.
Війт прокинувся і злякано скрикнув:
— Ой, боже ж мій, розбійник!
— З вашої волі, пане війт! — сказав Румцайс і показав:— Ондечки дорога з лісу до Їчина, пане війт.
Тихо гойднулися гілки ялинок, і Румцайс зник, ніби ніколи його тут і не було.
— Ох і дивний сон мені приснився,— пробурмотів війт, підвівся й хотів обтрусити коліна. І не повірив власним очам! З землі на нього дивилися дві велетенські ноги в самих смугастих панчохах.
— Ну й нехай,— люто просичав Гумпал до кущів.— Я й так дійду, Румцайсе. Але начувайся — матимеш ти завтра перед собою князівських гармашів.
— Тру-лю-лю! — весело засвистів у кущах розбійник Румцайс.
Гумпал зробив крок у бік Їчина — і зойкнув. Ступив ще крок — і вибухнув прокльонами. Його знамениті ноги не звикли ходити в панчохах! Гумпал спотикався об каміння, камінці ніби самі підкочувалися йому під ноги. Навіть вони вже не шанували його ніг...
Отак шкандибав війт лісом, полем, а тоді й вулицями Їчина. Люди від сміху мало животи не порвали:
— Дивіться! Дивіться! Війт плентає в самих панчохах!
А далі було ще гірше. Гумпал так понабивав собі невзуті ноги, брівши лісом і полем, що на великому пальці виріс у нього здоровий червоний мозоль. І чим дужче журився війт, тим веселіше позирав той мозоль на жінок, що повихилялися з вікон.
І то був для Гумпала початок кінця.
Він проминув браму з баштою і вийшов на майдан. Там чекали на нього засідателі магістрату; найстаріший з них сказав:
— Гей, Гумпале! Твої ноги вже не знамениті й не величні, отже, настав кінець і твоєму війтуванню в Їчині.
А далі сталася з Гумпалом іще одна пригода. Коли він дибав через ринковий майдан, із вікна замку визирнув їчинський князь, який жив там із своєю княгинею Майоленою. І князю, і Гумпалові було чого гніватися. Панові князю нагорі, Гумпалові внизу. Проте скинутий війт шанобливо закричав у вікно:
— Покірно повідомляю пана князя, що в Ржаголецькому лісі дивні порядки!
— Куа?[1] — мовив по-французьки князь і приклав собі до вуха долоню, наче морську мушлю.
— У пана князя в лісі завівся розбійник Румцайс,— поскаржився Гумпал і підняв ногу в смугастій панчосі.— Треба послати на нього військо!
Проте пан князь слухав і чув тільки те, що казав йому імператор. Все, що казали інші, влітало йому в одне вухо, а вилітало в друге. Тож не встиг Гумпал перейти майдан, а вже пан князь забув про нього.
Так би воно й лишилося, якби княгині Майолені наступного дня не закортіло поласувати білими грибами.
2. Як Румцайс переміг князівських гармашів
Пригода з Гумпалом сталася у вівторок, а в середу княгиня Майолена сказала пану князю:
— Мон шер[2], мені хочеться білих грибочків!
1
Що? (фр.)
2
Любий (фр.)