Червона зоря

Такі погляди Ганну Миколаївну гостро обурювали: вона добачала в них лише спробу обгорнути пожадливе відношення до життя в ідейні форми.

І однак, мені й на думку не спадало передбачати можливість розриву, коли ось до нашого життя вплутався вплив зокола і прискорив події.

Близько того часу до столиці прибула молода людина, що мала незвичне в наших колах конспіративне ім’я — Менні. З привезених Менні з півдня деяких доручень і повідомлень видно було, що в товаришів користується він повним довір’ям. Упоравшись зі своїми справами, він ще на деякий час ухвалив залишитися в столиці і став чогось учащати до нас. виявляючи одверте бажання зі мною заприятелюватися.

Це була людина різнобічної оригінальності, починаючи вже із зовнішності. Очі йому було так замасковано темними окулярами, що я навіть не знав, якого вони кольору: голова була трохи більша, ніж би слід їй було бути; риси обличчя були гарні, але навдивовижу нерухомі й нежиттєві і ніяк не пасували до лагідного й промовистого голосу, як і до ставної й гнучкої юнацької фігури. Мова його була рівна й пливка та завжди повна змісту. Наукову освіту мав він широку й різноманітну. Фахом же був, очевидно, інженер.

В розмові Менні завжди мав звичку зосіблені й практичні питання зводити до загального ідейного обґрунтування. Коли він навідувався до нас, то завжди виходило якось так, що суперечності вдач і поглядів у мене з дружиною одразу випиналися на очі, та ще й так чітко й яскраво, що ми з сумом помічали повну неможливість їх погодити. Менні мав світогляд, подібний до мого; інженер висловлювався завжди дуже обережно й лагідно по формі, але ж так само рішуче й глибоко по суті. Наші політичні незгоди з Ганною Миколаївною він умів так добре лучити з ґрунтовною незгодою наших світоглядів, що вони здобували вигляду психологічно неминучих, майже логічних із них висновків. Отже — никла всяка надія вплинути одному на одне, затушкувати суперечності та дійти до чого-будь спільного. Ганна Миколаївна почувала до Менні щось подібне до зненависті, сполученої зі жвавим інтересом. У мене ж він викликав і глибоку повагу і невиразне недовір’я: я почував, що він простує до якоїсь мети, а до якої саме, — того вже зрозуміти я не міг.