Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
I це — все, в країні не опубліковано більше нічого.
Як ми вже показали у першому томі, окупаційна політика польської шляхетської влади в давній Україні призвела до великої різанини, відомої в історії під назвами Хмельниччини і Коліївщини, жертвами чого стали тисячі людей обох народів. Причиною для третьої великої різанини була агресивна діяльність володарів II Речі Посполитої, а безпосередньо призвели до вибуху імперіалістичні плани еміграційного табору, які мали за мету абсолютну ліквідацію на східних кордонах не тільки українського, але й білоруського населення. Лондонські документи цілком підтверджують ці плани, тому документації до цього часу не опубліковано повністю — у ПНР її не пустила б цензура, а еміграційні діячі не хотіли компрометувати самих себе.
Тож польський читач, особливо молодий, не може сьогодні дати відповідь на запитання: якою була безпосередня причина різанини поляків на Волині й у Східній Галичині у період Другої світової війни? І в жодному підручнику не знайдете такої відповіді.
Спробуємо подати коротку версію розвитку подій.
Підпалення ґнота
Протягом повних трьох століть — від Казимира Великого до Богдана Хмельницького — Польща була (не враховуючи татар і турків) єдиним ворогом незалежності України. Лише у 1654 р. з'явився другий ворог — Росія, спочатку царська, пізніше більшовицька. У цій ситуації найкращим союзником для українського народу здавались німці — ворог поляків і більшовиків. Не справдились і ті розрахунки, коли у березні 1939 р. Гітлер віддав угорцям Карпатську Україну. Через кілька місяців впала Польща, на полі бою залишився єдиний ворог — совєти. Було зрозуміло, що Гітлер на Польщі не зупиниться, і перед українцями виникла необхідність розробки планів нової боротьби за незалежність. Спеціалісти у цій справі знайшлись у… Генеральному Штабі Війська Польського.
Це була група офіцерів колишньої армії УНР, яких називали петлюрівцями і які до вересня 1939 р. працювали у польському війську за контрактами як найбільш досвідчені у боротьбі з більшовиками. Зимою 1939/40 р. з цієї групи утворилась команда для розробки проекту створення партизансько-повстанської армії на випадок виникнення німецько-радянської війни. На чолі команди став колишній командир армії УНР і міністр військових справ генерал Володимир Сальський. За основу розробки взяли проект колишнього в'язня Берези Картузької Тараса Боровця, який передбачав розміщення повстанської бази у лісах Полісся. Подібні плани розробили штаби бандерівців, мельниківців, гетьманців і кількох менших груп, які передбачали близьку боротьбу за волю. 20 червня 1940 р. на таємному засіданні у Варшаві еміграційний президент України Андрій Левицький визнав найкращим і затвердив план Боровця.
Втікаючи у червні 1941 р. перед блискавичним німецьким наступом, вояки розбитої Червоної армії сховались у багнистих лісах Полісся. Танки помчали на схід, оминаючи болота з обох боків, а для поліщуків розпочалося пекло — у котлі панував голод! Нагальною стала необхідність самооборони мешканців. Жодної влади ще не було, тому Боровець розпочав здійснення свого плану. Вже у липні утворив військовий підрозділ «Поліська Січ УПА», включив до нього підрозділи Мельника і, нікого не питаючи і не приховуючись, розмістив штаб в Олевську на лінії Сарни — Коростень Житомирської області. Німцям пояснив, що це звичайна поліція — місцева самооборона.
Штаб УПА в Олевську діяв під охороною гарнізону в складі трьох підрозділів піхоти, кулеметного підрозділу і старшинської школи, решту війська було розміщено на всьому Поліссі. Під контролем УПА опинився трикутник Пінськ — Коростень — Мозир, названий Олевською республікою, далі діяли білоруси. До листопада 1941 р., поки очищали територію від залишків радянських військ, ніхто на Поліссі німців не бачив — вони боялись партизанів і воліли почекати. В очистці лісів брало участь 10 тисяч солдатів УПА і 5 тисяч Білоруської самооборони, яка прийшла на допомогу українцям. Спільними зусиллями витиснули у брянські ліси всі радянські підрозділи загальною чисельністю близько 20 тисяч солдатів.
Безпосередній контакт українців і німців погіршив українсько-німецькі відносини. Проголошення Української держави німці відзначили арештом Бандери і його уряду. Коли Боровець очистив ліси, німці наказали розпустити «Поліську Січ» і оволоділи Олевською республікою. УПА Бульби (під таким псевдонімом переховувався Боровець) мусила перейти у підпілля — до лісу.