Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
Дрон продовжував нерухомо висіти перед Гайдуком, наче згусток темної енергії. Гайдук знав, що всередині кулі кипить електронне життя. Невідомий оператор з Центральної служби безпеки сидить десь неподалік від Аннаполіса, позіхаючи, перед екраном монітора і, ковтаючи вистиглу каву, вивчає нічне життя Гайдука і Лінди в усіх його безсоромних подробицях, вирішуючи — чи спопелити їх лазерним променем, чи дарувати ще трохи життя.
Остовпіння минуло, і Гайдук зробив ледь помітний рух лівою рукою (стріляв з лівої) до подушки, під якою лежав старий, але надійний штурмовий пістолет морських піхотинців «Беретта» М9А11, заряджений самонавідними кулями. Дрон миттєво відреагував на рух, злетівши до стелі і засліпивши Гайдука фотоспалахом, від якого кімнату сповнило болюче ртутне світло, що знерухомило новоспеченого генерала-хорунжого Збройних сил України. Коли чорнота повернулася на зміну спалаху, чорнотавсеохоплююча і щільна, без будь-яких натяків на світанок, Гайдук зрозумів, що дрона в кімнаті нема. Він згадав, що сьогодні його запрошено до Білого дому, і збагнув, що існує прямий зв'язок між тим запрошенням, шифровкою і рейдом дрона. Потім подумав, що в Києві доведеться замовляти генеральську форму в камуфляжному, штабному і парадному варіантах. Йому стало гидко, бо забув, коли востаннє носив військову уніформу — хіба що під час служби в спецназі розвідки, коли закінчувалася румунсько-українська війна. Потім був Бостон. Ворухнулася Лінда, на мить розплющивши очі: що? що? Він ніжно поцілував її у вічі, носика й губи. «Спи, все гаразд». Що буде з нею, самотньою касиркою з банку «Continental» на М-стріт? Він звик до покірливої й мовчазної Лінди Кенворсі може й любив її?) — і відчув відразу до цього ранку, коли зацвітали на березі Потомаку сакури, й тихо лайнувся: "Fuck it!".
3.
Службовий автомобіль Гайдука залишився на Дюпон-серкл. Закінчилися талони на пальне, і тому він викликав таксі на Канал-Роуд, де знімав двоповерховий невеличкий будинок, неподалік від Джорджтаунського університету, в зелених ярах, що виходили на водоймище. Таксист — пакистанець у чалмі салатного кольору, зовні типовий офіцер Інформаційної ісламської служби, якими був наповнений Вашінгтон — спочатку відмовився їхати до «Сонного Птеродактиля» на Пенсільванія авеню 1600 (так звали потворну гігантську бетонну споруду з химерними гострими кутами, що ховала під собою Білий дім, виконавчий офіс імені Д. Айзенгавера, де колись містилося Воєнне міністерство, урядову резиденцію «Блер-Гаус» і Міністерство фінансів: урядові чиновники твердили, що «Птеродактиль» витримає удари балістичних ракет з ядерними боезарядами, хоча ніхто цьому не вірив). Таксист довго, як на східному базарі, торгувався, доки Гайдук не звабив його, пообіцявши сплатити не амеро чи юанями, а глобо. Коли під'їжджали по F-стріт до 18 вулиці, таксист, побачивши попереду чорні поліцейські «черепахи», якими оточений був «Птеродактиль», рішуче звернув ліворуч, навідріз відмовившись під'їжджати ближче: кляті копи, побачивши чалму, заарештують його і відберуть ліцензію. Пакистанець вихопив у Гайдука 20 глобо з зображенням Білла Гейтса, і, не давши здачі, моментально від'їхав. Гайдук мусив пройти два квартали, перш, ніж наблизився до КПП. Була друга година пополудні, й чорні поліцейські вже розм'якли від спеки, весняної млості, післяланчової сонливості, страждаючи під вагою кулевідпорних шоломів, бронежилетів, наколінників, довгих палиць з шоковими зарядами, кайданів і потужних автоматів-коротунів НК-МР 5/11, які мали вигляд доволі грізний, якщо не знати, що Китай відмовився постачати Конфедерації супернабої, здатні пробити наскрізь захисні лати. Американські ж заряди й кулі були безсилі подолати кулевідпорний пластик.
Поліцейські довго вдивлялися в паспорт Гайдука, звіряли біометричні дані з комп'ютером, зазирали в зіниці — і все це для того, щоб передати його в супроводі товстої негритянки-поліцейської, яка ходила перевальцем, на центральний контрольно-пропускний пункт, до якого треба було довго добиратися бетонним лабіринтом, захованим у нетрях «Птеродактиля». Нарешті його вивели на галявинку, й він побачив Білий дім, прикритий згори шатром — бетонним склепінням. Білий дім здався Гайдукові декорацією, зануреною у вічну полярну ніч. Його освітлювали прожектори, як якийсь виправний заклад на півночі Канади.