Радянський геноцид в Україні

Цю доповідь Рафаель Лемкін виголосив 1953 року у Нью-Йорку на поминальному відзначенні Великого Голоду українською громадою. Машинопис тексту перебуває в архівному фонді Нью-Йоркської громадської бібліотеки (New York Public Library), у папці, де містяться інші матеріями до «Історії геноциду», над якою автор працював впродовж тривалого часу, але яка ніколи не була опублікована в повному обсязі (лише кілька років тому у Вірменії були опубліковані окремою книгою матеріали Лемкіна щодо геноциду вірменського народу).
Важливість ідей Рафаеля Лемкіна для української історичної і правової науки важко переоцінити. Лемкін прямо назвав злочини сталінського режиму проти української нації геноцидом; Лемкін наголошував, що геноцид був учинений саме щодо української нації; це відповідає вимогам Конвенції ООН, яка не визнає соціальні групи можливими жертвами геноциду — отже, не визнає штучний голод, спрямований тільки проти селян, як геноцид.
В українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме:
1. нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації;
2. ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — «душі України»;
3. Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традиції тощо;
4. заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення.
Своїм широкомасштабним підходом до проблеми українського геноциду Рафаель Лемкін і сьогодні задає орієнтири сучасним дослідникам і політикам, вказуючи, як треба представляти цю трагедію перед світом, щоб світ її зрозумів і сприйняв.
Після цієї публікації заперечувати факт геноциду українського народу, беззаперечно визнаного й описаного самим автором терміну й концепції геноциду як складової сучасного світового права, фактично означатиме заперечення цього злочину проти людства і людяності як такого і необхідності суворої кари за нього.