Божий світильник. Куля для боса

— Невже навіть ваш компаньйон не знає?..

Але Торн уже поклав трубку.

Еллері замислився. Дивно, дуже дивно. Торн — чудовий сім’янин і тямущий адвокат, мав багату практику, хоч і веде буденні, нецікаві справи. Щоб Торн, такий обачний чоловік, — і впіймався в якісь тенета?..

Перевівши подих, Еллері бадьорим голосом поговорив по телефону з місіс Торн, замовив у фірмі «Джуна» таксі, покидав у валізу дещо з одягу й зарядив свій полі-, ційний револьвер калібру 0,38. Потім черкнув кілька слів батькові — інспектору Квіну, збіг сходами вниз, ускочив у прислане фірмою таксі й за півхвилини до призначеного часу був на п’ятдесят четвертому причалі.

З Торном сталося щось жахливе. Еллері збагнув це ще до того, як звернув увагу на огрядного чоловіка поруч з адвокатом. У своєму картатому пальті Торн нагадував лялечку, що передчасно померла у власному коконі. За ті кілька тижнів, що Еллері його не бачив, Торн дуже змарнів. Завжди гладенькі рожеві щоки були давно неголені. Навіть одяг на ньому здавався стомленим і недоглянутим. Коли Торн, вітаючись, тиснув Еллері руку, в почервонілих адвокатових очах промайнув вираз полегкості. Знаючи, який Торн загалом незалежний і певний себе, Еллері зрозумів, що тепер той чимось дуже стурбований. Але адвокат лише скупо промовив:

— О, Квіне, привіт! Боюсь, доведеться чекати довше, ніж ми гадали. Познайомтеся, це — містер Герберт Райнак. Докторо, це — Еллері Квін.

— Добридень! — Еллері легенько потиснув велику лікареву руку, з якої той не зняв рукавички, й подумав: «Може, він лікар і знаменитий, одначе невихований».

— Якась несподіванка, містере Торн? — озвався Рай-иак.

Еллері ніколи не чув такого низького голосу. Він ішов а глибини грудей, немов відлуння грому. Водночас маленькі, з фіолетовим відтінком очі лікаря залишалися дуже холодні.

— Сподіваюся, приємна,— коротко кинув Торн.

Припалюючи сигарету, Еллері перехопив на собі

схвальний погляд друга. Отже, він, Еллері, взяв правильний тон і тепер знає, як поводитись далі. Він відкинув сірника й, повернувшись до Торна, запитав:

— То де ж «Коронія»?

Райнак подивився на адвоката довгим, пильним поглядом.

— Її затримала карантинна служба,— пояснив Торн. — На борту тяжкохворий. Гадаю, це надовго — на кілька годин. Може, трохи посидимо в залі чекання?

Зала була переповнена, одначе їм пощастило внайти вільні місця. Еллері поставив валізу в ногах і сів так, щоб бачити обличчя обох супутників. Приховане хвилювання друга, а ще більше невдоволення гладкого лікаря розворушили його цікавість.