![Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/5/6/9/taemnicya-kraini-sunic-zbirka-tajna-strany-zemlyaniki-download.jpg)
Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]
- Автор: Полонский Радий Федорович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
— Є така країна, де суниці ростуть на кожнім кроці і зовсім не ховаються під листя. Я б міг вас туди провести.
Діти нишком перезирнулися. Антошка для. сміливості набрав повні груди повітря і спитав:
— А це далеко?
— Ні, це близько, — всміхнувся зайчик. — А ви знаєте дитячі лічилки?
Антошка знизав плечима:
— Чи ми маленькі?
— Трошки знаємо, — зважився Дениско. — Не багато, а так собі.
Тут подала голос Лариска, бо пересвідчилась, що сонячний зайчик не страшний:
— Я знаю багато! Я люблю лічилки, і це мені не соромно. Я ж тут найменша…
Зайчик задоволено блимнув:
— От і добре. Спіймайте мене до скриньки і скажіть таку лічилку:
По цих словах треба зачинити скриньку. Та дивіться, щоб я був у ній! Бо нічого не вийде.
Антошка задумливо провів долонею по своїй жовтій стрішці. Йому давно хотілося, щоб волосся завернуло назад, як у дорослого. Він спитав:
— А як ми звідти повернемося?
— Так само просто. Коли назбираєте суниць скільки схочете, — прокажіть ту саму лічилку з кінця. І відчиніть скриньку. Я вистрибну, а ви опинитесь на цій самій галявині. Запам’ятайте: від кінця до початку!
Лариска похилила голову і спідлоба зиркнула на Антошку: «Ну?»
Хлопчик навіть розсердився:
— Що — ну? Рушаймо — і ніяких «ну»! Це ж справжня таємнича пригода!
— Куди ж ти збиратимеш суниці, як у скриньці буде зайчик?
— Байдуже! Скину футболку, вона ж у мене червона. І назбираю цілий мішок!
Дениско ворушив губами і скуб собі вухо.
— Ти що там бурчиш?
— Не заважай. Повторюю лічилку з кінця:
Антошка відчинив гуцульську скриньку і наставив її на сонячного зайчика. Той весело підморгнув і опинився насподі. Антошка проказав:
І зачинив скриньку. Зайчик зостався всередині.
Діти озирнулися. Це вже була не та галявина. А дуже велика, простора, оточена високими кучерявими деревами. Листя було яскраве, наче мокрі акварельні фарби.
А вгорі було таке саме яскраве небо, і по ньому пливли хмарки, точнісінько як клаптики вати.
Діти глянули під ноги.
— Ура! Це справжня Країна Суниць!
Соковиті червоні ягоди вкрили геть усю галявину, аж листочків не було видко.
Антошка ще не встиг скинути своєї червоної футболки, як його друзі одне по одному вигукнули:
— Повна чашка!
— Повна миска!
Не думайте, що Антошка був такий маруда і завжди від усіх відставав. Але ж він мав пильнувати скриньку, щоб вона часом не випустила зайчика.
Поставивши скриньку на землю, він стягнув футболку. Лариска міцними нитками поперев’язувала комір і рукави. Тепер друзі мали доброго мішка.
Та не встигли вони виповнити його й наполовину, як позад них почулося шарудіння.
Одновусий і біла ворона
Під деревом стояв дивний дядько. Довгий і худий, як стовп. Голова велика, як казан. Маленькі оченята з-під зелених брів ковзали по дітях.
Та не це було дивне. Дивне було те, що під круглим, як бараболя, носом у нього ріс тільки один вус. З правого боку. Та який! Довгий-довгий та тонкий, наче мотузка. Він петлею звисав до пояса, ніби аксельбант на старовинних мундирах. А кінець перекинутий через плече.
Вус був рудий.
Діти і одновусий дядько мовчки дивилися одне на одного. Лариска підійшла до Антошки, схопила його за руку і прошепотіла:
— Я боюся… Кажи лічилочку, вертаймося швидше додому!
Дениско за своєю звичкою смикав вухо. Антошка мужньо чекав, що буде далі.
— Ви хвальки? — спитав дядько.
— Чого це ми хвальки? — образився Антошка. — Звичайні собі діти. Піонери.
— Я ще не піонерка, — шепнула Лариска.
— Скоро будеш.
Дядько зняв кінчика вуса з плеча, щось на нього намотав і розглянувся довкола. Дітям навіть здалося, що він хоче йти. Аж ось погляд його впав на гуцульську скриньку. Дядько здригнувся і ступив уперед.
Антошка підняв скриньку і притис до грудей. Лариска міцніше стисла його руку.
— То ви, мабуть, нетутешні? — запитав дядько якимось дивним тихим голосом.
— Ні. Ми з піонерського табору.
— А що таке — піонерський табір?
Діти ззирнулись і знизали плечима. Але дядько й не чекав на відповідь. Він зробив іще один крок, знову закинув рудого вуса за плече і спитав: