Народні Думи

В народі слово «дума» не вживалося, а твори називалися «козацькими піснями», «піснями, про старовину», «неволь-ницькими плачами», «лицарськими піснями», «псалмами козацькими». Пізніше, в кінці XIX ст., коли кобзарі почали звертатися до книг за поповненням репертуару, термін «дума» приживається і в кобзарському середовищі.

Виникнення кобзарства та його репертуару зумовлене історичними передумовами на Україні в ХУ—XVI ст.

Протягом віків кобзарі були не тільки свідками важливих історичних подій, а силою свого мистецтва підтримували бойовий дух козацтва, піднімали народ до боротьби за соціальне і національне визволення. Епічність думової форми, для якої характерна художність, образність, і визначили емоційний вплив дум. Без сумніву можна сказати, що так звані «невольницькі плачі» — створені самими невільниками. Повернувшись на батьківщину, осліплені за спробу втекти чи за інші «провини», колишні невільники привозили з собою свій художній доробок чи доробок своїх побратимів. Так Т. Г. Шевченко змальовує в поемі «Сліпий» козака Степана.

Оволодіння кобзарським мистецтвом вимагало професійної підготовки, а це, в свою чергу, зумовило виникнення кобзарських шкіл. Очолювали школи досвідчені кобзарі-майстри. Навчання тривало три роки, після чого відбувалося посвячення в кобзарі. Це був своєрідний іспит, екзаменаторами були такі ж досвідчені кобзарі, як і вчителі. Зверталася увага не лише на техніку гри, знання репертуару, а й на моральні якості учнів.

В кінці XVII ст. були створені кобзарські братства (корпорації) для захисту інтересів кобзарів і лірників. Кожне братство мало свого панотця, учителів і учнів, статут, касу, корогву. Кобзарські братства сприяли розвитку і збереженню в пам’яті кобзарів основного думового репертуару, що переходив з покоління в покоління. З часом кобзарі почали мандрувати від села до села, обслуговувати ярмарки, в їхньому репертуарі переважають думи родинно-побутової тематики, ліричні й жартівливі пісні. Тому більшість дослідників вважає українські думи ліро-епічними чи епічно-ліричними піснями, у яких переважає епічний елемент. Точніше сказати — це епічний вид мистецтва з ліричною тональністю. Питання ліричності тісно пов’язане із характером творення дум. Співучасть кобзаря в зображуваних подіях була настільки органічною, що згодом стала невід’ємним елементом художньої системи цього виду народного мистецтва. Давно відійшли у минуле події, факти, історичні прототипи персонажів, а емоційна схвильованість очевидця, свідка стала невід’ємним поетичним компонентом дум. Це сприяло їхній життєвості, популярності серед простих трудівників.

Отже, дума — це епічний музико-поетичний твір із розгорнутим сюжетом, який виконується речитативом в супро* воді кобзи, бандури чи ліри.