Обре, сховайся добре!
- Автор: Когтянц Костянтин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4967-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обре, сховайся добре!». Краткое содержание книги:
— А ти загни по-нашому.
— Ляхи теж по-нашому вміють.
— Так, як ти, не вміє ніхто. Тільки спочатку треба взнати, чи точно це наші, а то сам Потоцький як закричить: «Це лайдак Петро Білий, хапайте здрайцю».
І раптом, без переходу, Барило запитав те, про що думали всі:
— Краще скажи, Боярине, чому від своїх ховаємося?
…Коли кошовий наказав їм (кожному поодинці) — їхати до нього на зимівник, поголити оселедці та сидіти як миші, — ніхто, ясна річ, нічого не питав.
Наступний наказ — їхати під Бояриновою командою, а якщо з ним, не дай і не приведи, щось трапиться, то з’явитися у Брацлав, до полковника Нечая — здавалося б, усе прояснив: мабуть, скоро Данило піде на ляхів, і тоді йому знадобляться досвідчені отамани, вони ж усі водили загони. І не треба оселедцями шпегам в очі впадати — ось вони, мовляв, запорожці. Але Брацлав вони об’їхали. А тепер явно націлилися в об’їзд Красного, де Нечай збірний пункт призначив.
— А для того, щоб нас менше бачили. Не до Нечая ми їдемо, а до левенців.[7]
Хоча сказане Боярином було дуже розумно — загін розбійників, якщо до нього додати п’ять досвідчених отаманів, може накоїти ляхам чимало лиха, — проте Драгон ладен був об заклад битися: бреше Боярин!
— Якщо нас до самого Нечая привезуть, це ще півлиха, він двох із нас знає в обличчя…
Барило, який був певен, що Данило знає в обличчя тільки його, аж крекнув.
— А потрапимо до наказного полковника — доведеться в льосі сидіти, поки Нечай повернеться.
— Якщо повернеться, — раптом прохопився Драгон. Сказав — неначе не власною волею, неначе само вискочило. Й інші це якщо не зрозуміли, то відчули.
— Цур тобі й пек за такі слова, — аж перехрестився Барило.
Отож рушили далі, а Драгон запалив люльку. Рушниця в нього добра, турської роботи, б'є точно, проте — ґнотова. Ото й навчився палити — в Молдові не встиг, на Московщині про це годі й казати: там за люльку відлучають від церкви.
А від люльки, як стане потреба, можна ґніт запалити.
Ляхи виїхали на кригу замерзлої річки на такій близькій відстані, що тікати було запізно.
— Райтари,[8] — самими губами прошепотів отаман. — Це краще.
«Чим краще?!» (Кирин не знав, що служба в райтарах вважалася серед польських панів непрестижною, отож райтарськими офіцерами були здебільшого іноземні найманці.)
Драгон ледь стримувався: останні півгодини усе його єство волало про небезпеку, проте Боярин кидав погляди, які могли означати тільки одне — «мовчи».
Тим часом їх уже підвели до головних сил загону — не такого вже й численного.
— Шандор Добо єстєм! — відрекомендувався Боярин. — Служу його милості пану віденському.[9] Посланий був у приватних справах його милості до Валахії.[10] Повертаючись, у Ямполі від купців почув, що буде війна — і вирішив їхати навпростець до Бара.
У Драгона змокла спина. Те, що верз Боярин, не лізло ні в які ворота!
Так, воєвода віленський міг послати людину в приватних справах у Молдову — він одружений з дочкою домінуса.[11] Але чому через козацькі землі?! Навіть якщо справді почув у Ямполі про війну, простіше назад вернутися — Ямпіль біля самого кордону! — та обрати безпечний шлях!
Проте офіцер якось… неначе аж сонний став. Його думки текли мляво, повільно. «Козаки не користуються шпагами. І щитами також… А у того, у волоській шапці — ще й щит татарський».
(Щит з'явився тому, що своєму вмінню битися на шаблях Драгон не довіряв. З дитинства не вчений, бо — як батько вважали — мистецтво купця не в тому, щоб відбитися, а в тому, щоб домовитися, щоб не напали серйозні люди. Ну а якщо полізе якась голота — від них відбиватися краще ножами, сокирою та щитом.)
«…І чув я про цього Добо. Точно чув, і навіть бачив колись. Він трохи змінився, але це він».
– їдьте, панове.
Драгон ледь стримався, аби вголос не заволати.
Цього просто не могло бути. Не могло!
Жодне військо… Та що там військо — загін дітлахів, що у війну граються, ніколи не відпустить підозрілих без перевірки!
— Данке![12]
Боярин рушив коня, усі за ним. Отаман замугикав якусь угорську пісеньку.
«Він же назвався мадярським ім'ям…»
Усе тіло Драгона, усе його єство чекали залпу в спину або аркана на шию.
Десять кроків, п’ятдесят, сто… Ось уже і поворот… Ось вони вже за поворотом…
— До лісу, — прохрипів отаман.
7
Левенці — одна з назв опришків.
8
Один з типів кінноти. Часто пишуть «рейтари», та це неправильно.
9
Тобто Я. Радзивіллу, воєводі віленському та литовському польному гетьману.
10
Тут — до Молдови. Ці назви часто плутали, навіть в офіційних документах.
11
Домінус (румунською — «господар») — титул молдовського князя.
12
Дякую (нім.).