Битва під Конотопом. 1659
- Автор: Карнацевич Владислав Леонидович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5038-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Битва під Конотопом. 1659». Краткое содержание книги:
В своїх роботах відвели місце битві під Конотопом відомі історики XIX століття — Соловйов, Костомаров, Маркевич, Рігельман, Лазаревський. Найбільш правдиву картину створив, мабуть, останній з них. Костомаров, як буде відзначено в одній з глав, схоже, занадто довірився літописам. Радянські історики нібито і не знали, що там відбувалося під Конотопом, бо битва ця якось вибивалася із ланцюга подій, пов'язаних із встановленням «віковічних» дружніх стосунків двох братських народів. Якщо ж вона і привертала увагу, то задля того, щоб підкреслити огидність зрадника Московії гетьмана І. Виговського. В 1990-ті роки історики незалежної України, звісно, вже не так оцінювали і гетьмана, і його перемогу. Серед тих, хто займався проблемою, багато серйозних дослідників. Але нам хотілось би назвати в першу чергу роботу В. Борисенко, А. Бульвінського і С. Візера «Еволюція українсько-російських відносин у другій половині XVII ст.» і статтю того ж А. Бульвінського «Конотопська битва 1659 p.». Цей дослідник є зараз, мабуть, найвідомішим фахівцем з цього питання у нашій державі. Його ж основний опонент з російського боку — І. Бабулін, що видав, наприклад, книгу «С. Пожарський і Конотопська битва».
В нашій роботі ми спробували ще раз розглянути конотопські події, їх місце в війні, яку гетьман Виговський вів з Москвою. Окремі глави присвячені: початку формувань відносин між двома державами в епоху Б. Хмельницького; особі І. Виговського і причинам загострення відношень гетьманського уряду і північних сусідів; повстанню, що підняли проти Виговського Пушкар і Барабаш; Гадяцькій угоді, яка стала останньою краплею для Москви, що втратила надію дістатися злагоди з гетьманом. Безпосередньо о Конотопській війні (з оглядом на тривалу облогу її можна називати саме так) йдеться в двох главах книги. Остання глава присвячена завершенню війни, короткому огляду подій Руїни, що почала розгортатися в Україні, опису життя Виговського після втрати ним гетьманства.
Початок
Російсько-українські відносини за часів Богдана Хмельницького
В 1648 році в Україні почались події, які з оглядом на їх масштаб і наслідки прийнято називати національно-визвольною війною українського народу проти Польщі. До цього призвели довгі роки національних, релігійних та феодальних утисків з боку польської шляхти, католицького духівництва, королівських чиновників тощо. Почавши війну з особистих причин, лідер козацтва Богдан Хмельницький поступово перетворився на лідера багатьох українських станів, з яких саме в ході цих подій формувалася нація. Вже перші півтора роки війни принесли новий політичний устрій, який ми з повним правом можемо називати державним. Появу нової держави на мапі Європи засвідчив Зборівський мирний договір, що був підписаний поляками и козаками в 1649 році.
Ставши державним діячем, гетьман Хмельницький повинен був впритул зайнятися і міжнародною політикою України. Тим більш, що війна з Річчю Посполитою продовжувалася, козаки потребували допомоги зовні, до того ж необхідно було не допустити, щоб таку допомогу одержав ворог. Першими союзниками козаків стали їх одвічні суперники — татари. Вже в першій битві при Жовтих Водах, а потім і в інших важливих баталіях піддані кримського хана брали участь разом з запорожцями, і їх роль в перемогах над поляками важко переоцінити. Спеціалісти з воєнної історії стверджують, що блискуча татарська кіннота не могла бути основною ударною силою, бо використовувалася лише для флангових обходів, в якості резерву і т. д. До того ж добре відомо, що союзниками татари були ненадійними. Головним своїм завданням вони бачили захоплення багатого ясиру (здобичі, в тому числі живої), і в будь-який момент готові були на сепаратний мир з супротивником, якщо були занепокоєні зміцненням козаків або можливістю великих втрат. Така поведінка татар призвела до ничійного результату Зборівської битви та української поразки під Берестечком. Але те що козаки і надалі намагалися залучити до бойових дій кримчаків, свідчить про те, що і обійтися без них було важко.
Іншими зовнішніми партнерами для гетьмана могли стати Швеція, Туреччина, Волощина, Молдавія, і ми можемо навести численні приклади існування тісних зв'язків з усіма цими державами. Однак, мабуть, найбільші надії українці мали щодо союзу з північно-східним сусідом — Московією. В цьому немає нічого дивного, і навряд чи можна вважати тісний союз, який був у підсумку встановлений між Україною і Росією, лише спритним дипломатичним трюком у виконанні вождя українських повстанців. Етнічна, історична, а головне — релігійна спільність двох сусідніх народів усвідомлювалась населенням України достатньо чітко.