Дві культури
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Простір»
- ISBN: 978-966-2068-27-6
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Дві культури». Краткое содержание книги:
Сподіваємось, що ця книга не залишить байдужим жодного читача в Україні, і не тільки.
Пояснимо характер та сутність цієї, створеної сторіччями кримінальної імперської історії мови злочинців, — на найбільш простому та доступному прикладі. В епоху останнього (чи — передостанього?) імперського махтгабера Горбачева — остаточно утвердився слизький термін — “нєобоснованниє рєпрєссіі”. Що це таке? — ну, це всі знають, — “єжовскіє арєсти”, “кашкєтінскіє расстрели” і таке інше, однак… Бачиться (чи — може бачитись) за цим і таке: кожному совслужу на 1 травня, натомість чергової подяки — взяли й піднесли “строгача с занєсєнієм”. Репресія? — безумовно, репресія. Необгрунтована? — неспірно! Ось, як треба замітати сліди історичних злочинів, укриваючи за черговим евфемізмом те, справжнє ім’ я чому — масовий терор.
Або, — більш сучасний приклад. В республіці Ічкерія 11 грудня 1994 року Москва розпочала, силами російської армії, артилерії, авіації, — масове знищення чеченського народу. Повторний, після Сталіна, — геноцид. А як це зветься у них? — “навєдєніє констітуціонного порядка в Чєчнє”. Ось як треба по російськи — “і капітал пріобрєтать і нєвінность соблюдать”, — викручуватись та ловчити.
Не будемо наполягати навіть на тому, що таке кимось придумується навмисно; радше, це є вже генетичний інстинкт нащадного злочинця, що не полюбляє полишати сліди (а — приходиться, що поробиш!).
Тут — ніде жодних евфемізмів не буде; все — як є, буде називатися своїми власними іменами. Згоден, спочатку це може справити стрясаюче, шокуюче враження, але — нічого, звикайте… Не слід, в жодному разі, плутати це з якоюсь там емоціональністю. Справи — давно й добре відомі, — які ж тут можуть бути емоції?
Підкреслимо також, для читачів, що виросли в колі російської культури та пишаються нею, що в автора як і в інших — і на думці не було б піднімати на неї руку, якби… Якби й вона поводила себе мінімально пристойно. Якби не ота культурна агресія, якби всі ми з дитинства, зі шкільних років не чули зверхницьких російських заперечень української культури. Її всякого та всілякого повсякденного пониження та приниження, паплюження, — на користь “вєлікого русского язика”, “вєлікой русской культури”, “вєлікого русского народа” і т. п. Остогидло воно, визнаємо це, таке виссане з брудного імперського пальця “вєлічіє”.
Не ми кидали цей виклик, але ми його приймаємо. Тому й вибачайте, дорогі наші булі співвітчизники, якщо деінде від вашої імперської культури полишиться мокре місце. Тому що тим, хто здавна оселився в шкляному домі — нема чого кидатись каменями в сусідів.
Полеміка — є полеміка. Досі вам з нею клопоту не було — відправив до ГУЛАГу або до психушки, і по всьому. А тепер… а тепер — відповідайте на неї; якщо пороху вистачить, ясна річ.
Підкреслимо ще, хоч здалека схожі приклади переслідування та геноциду багатомільйонного народу та його культури, — в історії планети більше не відомі. Монополію на цей безпрецедентний та світових масштабів злочин — цілком зберігає за собою Росія.
А тепер — нагадаємо ще раз, щоб не було претензій, що жодного “сглажіванія углов” — далі не буде. Все, як є, дослівно — все, — буде називатися тільки своїми іменами.
(обратно)На очах нашої історіографічної вченості з’являється вигадана історія для народного вжитку, де діловито обгрунтовуються національні та релігійні упередження.
Наші шкільні підручники історії — то розплоджувачі історичної брехні.
Альберт ШвейцерПідкреслимо, насамперед, що автор цього висловлювання знайомий лише з західними підручниками історії. Істої Голконди історичної брехні — писанини російських та совєцьких істориків, він — зрозуміло, ніколи на власні очі не бачив.
Ось тому й є необхідною для нас, — експозиція історичної ситуації. Вона займе деяке місце, але без неї — не можна. Справа в тому, що треба спочатку чітко знати: хто є хто? Якби ми мали нормальну історію, тоді це було би зайве. При наявності тільки наскрізь брехливої імперської історії, така передмова просто неуникнена. Бо тільки з неї, єдино, читач і зможе отримати правдиву відповідь на це саме запитання: хто є хто?
Культура будь–якої країни є тісно прив’язаною до її історії та геополітичних факторів. Саме з цієї точки зору нам і потрібно дати тут гранично стислий начерк історії, як України, так і Росії. Остання є державою відносно новою, не давньою, вік якої не налічує й повних трьохсот років. Перед тим вона ж, щоправда, називалася Московією, але й ця державність не доходить і ХІІ ст. н. е., отже… Прийдеться починати з України, древність якої тане в глибинах часів.