Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Очевидно, прочитавши це звернення Богдана Хмельницького, Олексій Михайлович 7 (17) серпня 1648 року доручив Плещеєву запевнити українського гетьмана, що Московська держава не виступить проти українського козацтва на боці Польщі (Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах.- М., 1954.- Т. ІІ.- С. 74).

Але православне українство сподівалося на реальну допомогу військовою силою, бо ж саме оборонцями їхніх прав перед поляками завжди виставляли їм московських правителів царгородські та інші східні патріархи. Відсутність такої допомоги викликала велике незадоволення серед українського козацтва. Мабуть, саме з огляду на таке ставлення Москви до українського національно-визвольного руху Богдан Хмельницький, пішовши з військом у похід на захід, більше не звертається до Олексія Михайловича.

Після тріумфального повернення до Києва з-під Замостя в грудні 1648 року Богдан Хмельницький зустрічається з єрусалимським патріархом Паїсієм. Користуючись поїздкою останнього до Москви, гетьман, цілком ймовірно, знову пробує схилити на свій бік Олексія Михайловича через провід православного духовенства. Пошук допомоги та союзників у боротьбі з Польщею, за словами Михайла Грушевського, було складовою й найактуальнішою частиною політики Богдана Хмельницького в цей час. Тим паче, що духовенство та інтелігентні кола Києва висловлювалися за московського царя як бажаного спільника й протектора. Відтак з Паїсієм до Москви відправляється перший офіційний козацький посол полковник Силуян Мужиловський. До речі, він розповідав дякам Посольського приказу, що "гетман де Богдан Хмельницкий о том с патриархом говорил, чтоб он, еросалимский патриарх, будучи у царского величества, посоветовал с московским патриархом і иными духовными людьми о том, можно ли царскому величеству за вечным ускончаньем за них, Войско Запорожское, для православные веры вступится и стояти и полякам их не выдавати" (цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси.- К., 1913.- Т. 8.- Ч. 3.- С. 136).

Щоправда, у листі до царя від 8 (18) лютого 1649 року Богдан Хмельницький знову дорікає за відсутність збройної допомоги з його боку. Зокрема, український гетьман зазначав: "Писали есмо двожды до твоего царского величества через посланца воеводы путивльского и через посланца воеводы севского, чтобы царское твое величество благословил на лятцкую землю войскам своим от Смоленска наступить, чтобы большей над нами, христианы, власти не имели и крови нашие, которую от колких сот лет проливать тиранско, сиречь мучительско почали, не проливали. А мы отсюду на оных неприятелей наших наступали и за божиею помощию збили, чтоб ваше царское величество был над нами государем и царем православным, а не иноверцы, яко самодержца, но мы на те два листы ведомости никакие не имели, аж ныне отдана нам грамота твоего царского величества через гонца Василья Михайлова, в которой объявляючи, желаешь, чтоб есмы в покое жили с ляхами и с княжеством Литовским..." (Документи Богдана Хмельницького.- С. 94).