Арістос

В усіх сферах прикладання людських сил очевидно, що більшість досягнень, більшість велетенських кроків уперед роблять особистості — є вони геніальними вченими чи митцями, святими, революціонерами чи ким завгодно. Ми не потребуємо даних тестування на визначення розумових здібностей, аби знати протилежне: що широкі людські маси не мають великого розуму — чи високої моралі, чи великого мистецького обдарування, чи справді високої кваліфікації, щоб займатися шляхетнішими видами людської діяльності. Звичайно, робити з цього поспішні висновки, що людство може бути розщеплене на дві чітко визначені групи — чудову меншість і нікчемну більшість — було б ідіотизмом. Градації безмежні, і якщо ви не запозичите в цій книзі ніякої іншої ідеї, сподіваюсь, ви розумієте, що я маю на увазі, коли кажу, що роздільна лінія між Меншістю і Більшістю повинна проходити крізь кожного індивіда, а не між індивідами. Одне слово, ніхто з нас не буває цілком досконалим; і ніхто — цілком недосконалим.

З іншого боку, історія — і в двадцятому столітті не найменше — показує, що суспільство вперто розглядало життя з точки зору боротьби між Меншістю і Більшістю, між «Ними» і «Нами». Моєю метою в «Колекціонері» було спробувати проаналізувати — за допомогою притчі — деякі наслідки цього протистояння. Клеґґ, викрадач, чинив зло, але я намагався показати, що його зло було значною мірою — а можливо, і цілком — результатом поганого виховання, підлого оточення, сирітства — всіх факторів, непідвладних його контролю. Одне слово, я намагався довести фактичну невинність Більшості. Міранда, ув’язнена ним дівчина, не набагато краще від Клеґґа контролювала те, ким була: вона мала заможних батьків, добрі можливості для освіти, успадковані здібності і розум. Це не означає, що вона була досконалою. Зовсім ні — вона зарозуміла в своїх ідеях, вона педантка, ліберально-гуманістична снобка, як і багато студентів університетів. Проте якби вона не померла, то могла б стати кращою — людиною, яких так відчайдушно потребує людство.