Сіддхартха

Такі були в Сіддхартхи думки, така була його спрага й мука.

Часто проказував він слова з Чахндог’ї-упанішади: «Щира правда, ще одне ім’я в брахмана — істина, і хто про це знає, той входить щодень у царство небесне». Нерідко те царство небесне здавалось йому вже недалеким, однак жодного разу він не досягав його цілком, ніколи не погамовував спрагу до кінця. І з-поміж усіх мудрих і най- мудріших, яких він знав і повчання яких з насолодою слухав, з-поміж усіх них не було жодного, хто осягнув би його, царство небесне, цілком, хто погамував би її, споконвічну спрагу, цілком.

— Говіндо,— сказав якось Сіддхартха до товариша,— Говіндо, ходімо, любий, під баньянове дерево — повправляємось у самозаглибленні.

Прийшли вони під баньянове дерево, посідали: тут — Сіддхартха, кроків за двадцять — Говінда. Поки той сідав, готуючись промовити Ом, Сіддхартха вже стиха проказував вірш:

Ом — це лук, стріла — це душа,

У Брахмана лучить стріла,

І вцілити треба конче.