Джури і підводний човен
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-015-2
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури і підводний човен». Краткое содержание книги:
У цьому романі Володимир Рутківський знову постає блискучим оповідачем і чарівником слова.
На тебе, любий читачу, чекають неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття.
Разом з героями роману ти оборонятимеш Київ, перепливеш неприступні дніпровські пороги, розвідаєш таємниці підземної Хортиці, штурмуватимеш Очаківську фортецю.
Ти також дізнаєшся, як Санько допоміг Грицикові стати непереможним воїном-характерником, чому Демко Дурна Сила знову змінив своє прізвисько, і як Телесикові з Чорториєм вдалося винайти підводний човен і перепливти на ньому Чорне море. А небезпеки… На те вони й небезпеки, аби їх долати.
На жаль, чудовий художник нашої трилогії Максим Паленко так перейнявся характерництвом, що в пошуках нових вражень вирушив у суворі козацькі мандри, у яких зламав собі руку, і не встиг у призначений час завершити всіх ілюстрацій...
— Розповідай.
— Князю, уже понад тиждень поміж Пслом і Сулою блукає татарська орда на чолі з самим Менглі-Гіреєм. Спочатку його люди розпускали чутки, ніби вона прямує на підмогу цареві московитів, який знову посварився з Литвою. І лише вчора вдалося довідатись, що орда має трохи інший намір. Вона сподівається, що наші вивідники проґавлять кілька їхніх тисяч, які зачаяться десь межи Удаєм та Сулою. А коли орда промине Конотоп, і вивідники послаблять пильність — Менглі-Гірей миттю розвернеться і вдарить на Переяславську та Київську землі. Причому той чамбул, що чаїться поміж Удаєм і Сулою, має пройти уподовж Сули і знищити всі прикордонні поселення…
Староста підвівся і заходив по світлиці. Швайка скоса стежив за ним. У цьому князеві нічого не було від знатної людини, яка звикла до того, що її дорогоцінне життя мають оберігати десятки, коли не сотні інших людей. Ні, у князеві було щось від звичайного вивідника — швидкий і начебто випадковий погляд, котрий проте не пропускає й найменшої дрібниці, широкі долоні з міцними пальцями, що звично охоплювали руків’я шаблі чи ножа, стрімка і водночас обережна хода людини, що звикла до постійного очікування небезпеки…
Глинський круто розвернувся біля Швайки і кинув:
— А староста переяславський про це знає?
— Знає.
— І яка його думка?
— Він збирається боронити Переяслав.
— Кг-мм… Та воно й незле. Але тоді чому ти прибув до мене?
Швайка відставив ногу — либонь, боліла, і заглянув у очі Глинському:
— Бо ти, князю, боронитися не будеш.
Князь завмер.
Колотнеча з-за плеча Глинського схвально підморгнув Швайці.
— Он як, — повільно проказав Глинський. — І до чого це ти ведеш?
— До того, князю, що є змога не чекати, коли орда піде на нас, а вдарити, коли вона спочиває.
Князь випростався і зблиснув очікувальним поглядом на Швайку. А оскільки той замовк, то староста черкаський знову заходив по світлиці.
— Цікаво… — промовив він про себе. Проте, певно, щось не давало йому спокою. Врешті зупинився навпроти Швайки і мовив:
— Дуже цікаво. Але, на жаль, не маю таких сил, щоб напасти на орду. Навіть коли та спочиває.
— Я теж, князю, не з порожніми руками, — відказав Швайка. — Маю до трьох сотень дніпрових козаків.
— То чом же ти з ними не в Переяславі?
— Староста переяславський дозволив мені потайки супроводжувати орду і при нагоді пошарпати її.
— То добрі рубаки, князю, — втрутився Колотнеча. — Я бачив їх у ділі. Коли що — вони й самі підуть на цілу орду.
Князь зблиснув очима і спитав, різко націливши пальця на Швайку:
— Він правду каже? Підете?
Швайка кивнув.
— Виходу немає, князю. Треба йти. Бо коли розсиплемося по сільських городищах, проти татарів точно не встоїмо. А так хоч відвернемо на себе ординську увагу.
Староста черкаський зміряв Швайку поглядом:
— Отже, підете… Навіть коли всі погинете?
Швайка стенув плечима і криво посміхнувся.
— Та постараємось якось вижити. А от коли ти візьмеш цю справу в свої руки — точно виживемо.
Староста черкаський невизначено мугикнув.
— Не все тут просто… Я й радий був би чимось помогти присульцям, але… Ми тут з Федором три дні ганялися за татарським чамбулом, доки витиснули його на лівий берег. Тож уяви собі, що буде, коли ми подамося вам на поміч, а вони знову повернуться.
— Не перейдуть, — запевнив Швайка. — Мої люди сповіщають, що той чамбул уже приєднався до основних сил Менглі-Гірея. До того ж я не сказав головного. Мої люди підслухали, що після того, як татари пролетять уподовж Сули, вони перейдуть Дніпро і вдарять на Черкаси з лівого берега. А ти ж, князю, з нашого боку не готовий відбиватися, чи не так?
Князь примружився на Швайку:
— Ти що, вже не тільки в татарів, а й у нас вивідуєш?
— Ні, князю, — якомога безтурботніше усміхнувся Швайка. — Але кожному відомо, що татари з нашого боку на Черкаси ще жодного разу не нападали. А втім… — Швайка помовчав. — Один раз було. Тоді, як Батий пішов на Київ. Але він перейшов на правий берег тільки по трупах наших пращурів.
У світлиці запала мовчанка.
— Було… — невизначено сказав Глинський і знову заходив по світлиці.
Швайка з Колотнечею тривожно перезирнулися: пан або пропав. Колотнеча обережно кахикнув:
— Князю, коли ми ганялися за татарами, до Черкас прибився один чоловік. Каже, що ти його знаєш.
— Клич його сюди, — звелів князь.
Колотнеча вийшов з світлиці. Князь провів його поглядом і похитав головою.
— Схоже, що вас уже й водою не розіллєш.
— Атож, князю, — охоче відказав Швайка. — Я бачив, чого Федір вартий, і він, гадаю, теж непоганої думки про мене.