100 чарівних казок світу
- Автор: Фрезер Афанасий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-6902-9
- Переводчик: Володимир Верховня
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «100 чарівних казок світу». Краткое содержание книги:
Разом із відважними героями казок юний читач політає у скрині, побуває в гостях у Русалоньки, звільнить із ув`язнення чарівну Рапунцель і навчиться справжньої дружби разом із бременськими музиками.
Пригоди починаються!
Тепер він нічого для себе не шкодував.
Якось йому до смерті закортіло побачити нарешті чарівну принцесу. «Яка користь від її краси, коли на неї навіть поглянути не можна?» – подумав солдат і вдарив один раз по кременю. Умить перед ним з’явився пес із очима завбільшки як чашки.
– Хочу бачити принцесу! – сказав йому солдат.
Не встиг він й оком змигнути, а собака знову з’явився перед ним.
Принцеса, юна й чарівна, спала в нього на спині, і солдат не зміг утриматися від того, щоб поцілувати її.
Після цього собака відніс принцесу назад до вежі, і вранці дівчина розповіла королю з королевою, який вона бачила дивний сон: вона їхала на собаці, а солдат цілував її.
Наступної ночі до принцесиної постелі приставили стару фрейліну, якій доручили розвідати, чи був то і справді сон.
А солдат знову захотів побачити принцесу. Уночі собака схопив її й помчав разом із нею до солдата, але стара фрейліна не спала й кинулася навздогін. Вона побачила, до якого з будинків побіг пес, і шматком крейди намалювала на воротях хрест, а тоді подалася спати. Але собака, коли поніс принцесу назад, побачив цей хрест, розгадав хитрощі фрейліни й намалював хрести на всіх воротях у місті!
Рано-вранці король, королева та фрейліна вирішили подивитися, куди ж їздила принцеса. Одначе хрести були на всіх воротях, і всі зрозуміли, що так нічого не досягнуть.
Але королева була надзвичайно розумною й хитрою: вона зшила маленьку торбинку, насипала в неї крупи, прив’язала її на спину принцесі та зробила в торбинці дірочку, щоб крупа могла сипатися на дорогу.
Уночі собака знову поніс принцесу до солдата, але не помітив, що крупа весь час сипалася з торбинки на дорогу й насипалася навіть на солдатове вікно. Уранці король і королева дізналися, куди їздила принцеса. Вони дуже розгнівались і посадили солдата до в’язниці, вирішивши наступного дня його повісити.
Уранці солдат підійшов до маленького заґратованого віконця. Усі поспішали за місто дивитися, як його страчуватимуть.
– Агов! – гукнув солдат хлопчині-шевцю. – Збігай-но і принеси моє кресало, тільки швиденько! Одержиш чотири монети!
Почувши про чотири монети, хлопчина прожогом кинувся по кресало і приніс його солдатові.
І от настав час страти. Солдатові вже збиралися накинути мотузку на шию, але він сказав, що йому б дуже хотілося викурити люльку перед смертю.
Король погодився, і солдат вийняв кресало. Він ударив по кременю один раз, тоді двічі, тоді тричі – й перед ним з’явилися всі троє собак!
– Допоможіть мені! – наказав солдат.
Собаки кинулися на суддів, на короля й королеву. Варта перелякалась, а всі люди закричали:
– Солдате, пожалій! Будь нашим королем!
Солдата урочисто посадовили в королівську карету й повезли до палацу. Усі троє псів бігли поряд. Солдат одружився з прекрасною принцесою, і весільний бенкет тривав цілий тиждень, а собаки теж сиділи за столом!
Гидке Каченя
Улітку, коли вже пожовкло жито, під лопухом на яйцях сиділа качка. Висиджувала вона яйця вже давно, і їй це добряче набридло.
Нарешті шкаралупа яєць затріщала, і з них з’явилися каченята. Вони сяк-так повибиралися й почали роззиратися довкола. Їм подобався світ – аякже, бо ж тут було значно краще, ніж у тісній шкаралупі!
– Ох, найбільше яйце цілісіньке! – сказала качка, зітхнувши, і знову всілася на нього.
– Як справи? – спитала її стара качка, що проходила поруч.
– Іще одне яйце лишилося! – сказала молода качка. – Але поглянь на інших! Просто чудові! А як схожі на батька!
– Стривай-но, а що, як то в тебе індиче яйце? – мовила стара качка. – Мені якось підкинули чуже. Ну й мороки з індичатами, скажу я тобі! Вони бояться води, не йдуть і годі! Так і є! Індиче! Покинь його!
– Та ні, посиджу ще! – відповіла молода качка.
– Ну, як хочеш! – сказала стара качка й пішла геть.
Нарешті затріщала шкаралупа, і з найбільшого яйця з’явилося величезне негарне пташеня.
– Яке воно велике! – сказала качка, уважно обдивляючись його. – І зовсім не схоже на інших! Невже й справді індича?
Наступного дня була чудова погода, й уся качина сім’я вирушила до канави. Миттю качка опинилась у воді.
– Ідіть за мною! – покликала вона каченят, і ті також кинулись у воду, хутко виринули й попливли. Негарне каченя не пасло задніх.
– Яке ж це індича? – сказала качка. – Ні, це мій син! І не такий уже він негарний! Швидше, швидше, ходімо до пташника! Тримайтеся до мене якнайближче й пильнуйте – неподалік можуть бути коти!