Юлія, або Запрошення до самовбивства
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2017-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Краткое содержание книги:
— Ану! — гриміла дівуля. — Підходь, не сачкуй! Нічого мандавошок по всьому гарнізону розносити! Давай! Підставляй!
— Ну, екземплярчик! — ахнув капіташа, уздрівши цю караючу гарнізонну бабиню. — Габаритики тільки для тебе, лейтенант! Скажи?
Шульга справді був такий заввишки, як і дівуля–старшина, але ж по–юначому тонкий, гнучкий і, звісно ж, не такий безсоромно цинічний. І, зніяковіло ховаючись за спиною в капіташі, він обома руками затуляв те, що споконвіку затуляють чоловіки навіть од самих себе, наближався й не наближався до дверей, заткнутих отим страховиськом, проклинав у душі всіх інтендантів Радянського Союзу, всіх тилових пацюків, усіх чинодралів, що ховаються від фронту і вигадують тут собі всіляку службу аж до отакої лазні, бо старшина з квачем стала на вході до роздягальні не самочинно ж, а поставлена якимсь вищим чином, над яким сидить ще вищий, а над тим ще й ще…
— Ти, старшина, не дуже безобразничай, — спробував погамувати службістську запопадливість володарки квача капіташа. — Перед тобою старший за званням, капітан. Так що попрошу!
— Капітан? Го–го! — — На капіташу хлюпонула мало не з самого дна пекельна рідина з гасом–бензином, карболкою–олінафтом, може, хлорним вапном і чи не з сірчаною кислотою. — В мене всі отакі капітани знаєш де? Та й не самі капітани, а й маєри або й вище, щитай! Ну! Підставляй свого свинячого хвостика!
І тут вона побачила Шульгу, і перекинула на нього весь той гнів і всю зневагу, які мірялася обрушити на капіташу, але не встигла, бо той вчасно зорієнтувався і миттю змінив дислокацію, просто кажучи, втік, щойно отримавши порцію дезінфекції–вівісекції.
— А ти що там затуляєш? — загриміла діва–воїтелька на Шульгу. — Прибери руки! Не такі хери бачила! Ану ж підходь!
На нього вона вилила чи й не все відро, і Шульга, проскакуючи повз мучительку, скреготнув зубами:
— Ну, стерво, попалася б ти мені на…
Не встиг договорити, бо вже був у роздягальні, але й не зміг би докінчити своєї погрози, бо сам не знав, де б же «попалася» йому отака дівка. Хіба що на танкодромі, як мішень для його танкової гармати? Суто чоловічої досвідченості ще не мав, тож грозився діві–старшині просто за інерцією.
Сміятися з цієї жорстоко–кумедної пригоди? Але ж при старшому за званням не посмієшся. І хоч капіташа сам заявив, що вони з Шульгою просто друзі, без звань і чинів, та все ж субординація…
— Ну, Ташкентик! — бурчав капіташа по дорозі до гуртожитку командирського резерву САВО[2], де вони мали залізні коєчки в довгій і вузькій, як труна, кімнаті на дванадцять гавриків. — Ну, городок хлібний!
— Та хіба це Ташкент з такою дезінфекцією? — спробував захистити узбецьку столицю Шульга. — Це все, мабуть, військовий комендант витіває.
— Комендантик–інтендантик, — вмить перекинувся з Ташкента на осоружну військову владу капіташа. — Це ж ваш хохольчик, як там його? Бойко, Божко чи й сама Божая мать? А всі хохли службісти — батька рідного за сєкіль на петлицях продадуть! І ти ж, лейтенанте, службіст?
— А ви, капіташо? — поспитав Шульга.
— Ми свої шпали заробляли чесненькою службочкою! — похвалився капіташа.
А сам уже місяць огинався в резерві САВО, нанюхуючи блат, щоб уникнути фронту. Він і над Шульгою з першого дня їхнього знайомства (цілком випадково Шульга опинився на сусідній з капіташиною койці) спробував узяти шефство, обіцяючи тепленьке місце в глибокому тилу, але Шульга заявив, що прибув до штабу САВО зовсім не за тим, після закінчення танкового училища його залишали викладачем матчастини, він же бомбардував командування рапортами про бажання бути на фронті, на передовій, і таки переміг своєю, сказати б, патріотичною впертістю.
2
«Прекрасна мельничиха»: «Ах, сльози не примусять май зазеленіти, і тій любові, що вже вмерла, знов не розцвісти».