Ірка Хортиця — надніпрянська відьма

— У тебе задня хвіртка відчинена! — винувато відповіла Тетянка.

— Особисто в мене жодної задньої хвіртки нема, — в’їдливо сказала Ірка. — У моїй фігурі існування хвіртки взагалі не передбачене!

Вона покрутилася туди-сюди, так, наче пропонувала Тетянці пересвідчитися, що хвіртки в неї справді ніде нема. Але Тетянка не захотіла цього робити.

— Ну й чом ти така сердита? — спитала вона.

Ірка із вдаваною байдужістю знизала плечима й непомітно витерла об джинси змокрілі долоні. Вона пробігала повз задню хвіртку п’ятнадцять хвилин тому й зовсім чітко пам’ятала, що та була зачинена на важкий засув. Бабуся в той бік не виходила, сиділа в хаті. Зовні засув теж не відкриєш — дошки підігнані дуже щільно.

Ірка схопила тазок із кормом і потягла його до курей. Подружка затупотіла слідом за нею.

— До нас сьогодні зайдеш? — нарешті урвала мовчанку Тетяна.

Ірка заперечно похитала головою.

— Підеш до тієї тітки з курсів? — сумно запитала Тетянка.

— Піду! — спорожняючи тазок, кивнула Ірка.

— Значить, поїдеш, — ще сумніше зітхнула подруга.

— І нічого не значить! — заперечила Ірка. — Знаєш, як вона ганяє! Лише вчора на курси приїхала й одразу всім групам дала по контрольній, а потім закидала запитаннями. А після мене — ще одне дівчисько до директора в кабінет забрала та як почала питати! Те дівчисько один раз неправильно відповіло — його відразу й вигнали! А мене давай далі ганяти! Просто жах якийсь! Я думала вже, що живою вона не випустить! Ще й наказала до неї сьогодні в готель прийти. Мабуть, знову всю душу вичавить.

— Ти впораєшся, — впевнено протягла Тетянка.

— Ну, а навіть якщо впораюся, знаєш, скільки коштує навчання в її школі? У мене все одно таких грошей нема! А жити де? Чуже місто!

— А то вона не знає, що в тебе грошей нема? Їй розумні потрібні — щоб приманювати багатеньких дурників. Аби вони думали: повчаться в її школі й так само, як ти, усе вмітимуть. Ні, забере вона тебе. А я знову сама залишусь. Із самими книжками, — Тетянка не зводила погляду з верхівки яблуні, але Ірка все одно побачила, що на очі подрузі набігли сльози.

— Я тобі писатиму, там, мабуть, імейл є, — непевно запропонувала Ірка.

Тетянка тихенько шмигнула носом.

— Тань, якщо вона мене візьме — я поїду, — тихо сказала Ірка. — Ти ж знаєш — мені це потрібно. Дуже потрібно.

Тетянка вперто дивилася вбік.

— Ти хоч зайди завтра, розкажеш, що вийшло, — нарешті промовила вона.

— Зайду, — кивнула Ірка.