Чарівник Смарагдового міста
- Автор: Волков Александр Мелентьевич
- Серия: Чарівник Смарагдового міста #1
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Фелікс Ксензенко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Чарівник Смарагдового міста». Краткое содержание книги:
Гінгема погрозливо помахала кістлявим кулаком у простір і стала вкидати до казана гадючі голови.
— Ух, ненависні люди! Ось і готове моє зілля на погибель вам! Покроплю ліси й поля, і здійметься буревій, якого ще світ не бачив!
Гінгема підхопила казана за вушка і, силкуючись, витягла його з печери. Вона занурила в казан велетенську мітлу та й почала розбризкувати навкруги своє чаклунське варево.
— Розгуляйся, вибухни, буревію! Лети по світу, мов навіжений звір! Рви, ламай, руйнуй! Перекидай будинки! Піднімай усе в повітря!
Сусака, масака, лема, рема, гема!.. Буридо, фуридо, сема, пема, фема!..
Вона вигукувала чаклунські слова й кропила навколо вже розтріпаною мітлою, і небо враз спохмурніло, зібралися важкі хмари, засвистів вітер. Удалині спалахували блискавиці…
— Трощи, розбивай, рви, ламай! — дико верещала чаклунка. — Сусака, масака, буридо, фуридо! Знищуй, буревію, людей, звірів і птахів! Лише жабенят, мишенят, гадючат, павучків не зачіпай, урагане! Нехай вони у всьому світі розплодяться на радість мені, могутній чарівниці Гін-гемі! Буридо, фуридо, сусака, масака!
І вихор завивав усе сильніше й сильніше, палахкотіли блискавиці, оглушливо гуркотів грім.
А Гінгема в дикунському запалі крутилася на місці, і буремний вітер розмаював поли її довжелезної мантії.
Викликаний чаклунством Гінгеми буревій долетів до Канзасу і з кожною хвилиною наближався до будиночка Джона. Вдалині, біля горизонту, вже скупчилися хмари, розтинали небо блискавиці.
Тотошко неспокійно бігав, задерши голову, й сміливо гавкав на хмари, що вже мчали небом.
— Ой, Тотошку, який-бо ти смішний, — сказала Еллі. — Лякаєш хмари, а сам аж тремтиш зі страху!
Песик справді дуже боявся громовиць. Він уже чимало побачив їх за своє коротке життя. Захвилювалась і Анна.
— Забалакалась я з тобою, доню, аж он, дивись, насувається справжній буревій…
Уже було чути грізне гудіння вітру. Пшениця на полі нахилилася до землі і по ній, ніби по воді, покотилися хвилі. Прибіг з поля схвильований фермер Джон.
— Буря! Йде страшна буря! — закричав він. — Ховайтеся швидше у погріб, а я побіжу зажену худобу в хлів!
Анна кинулась до погреба, відкинула ляду.
— Еллі, Еллі! Швидше сюди! — гукала вона.
Але Тотошко, переляканий ревінням бурі і безперервним гуркотом грому, забіг до будиночка й сховався там під ліжком у найдальшому куточку. Еллі не захотіла лишати свого улюбленця на самоті й побігла за ним до фургона.
Але цієї миті скоїлося неймовірне. Будиночок обернувся двічі чи тричі, ніби карусель, й опинився у самій середині буревію. Вихор закружляв його, підняв до неба й поніс у повітряному просторі.
В дверях фургона з'явилася перелякана Еллі з Тотошком на руках. Але… Що вона мала робити? Стрибнути на землю? Було вже запізно: будиночок летів високо над землею…
Вітер куйовдив материні коси. Вона стояла біля погреба, простягаючи угору руки, і відчайдушно кричала.
Вибіг із хліва фермер Джон і кинувся до того місця, де стояв фургон. Осиротілі батько й мати довго вдивлялися у темне небо, яке щохвилини засвічувалося спалахами блискавиць…
Буревій усе лютував, і будиночок, похитуючись, линув у повітрі.
Тотошко, приголомшений тим, що діялося навколо, злякано гавкав, бігаючи у темній кімнаті. Розгублена Еллі сиділа на підлозі, обхопивши голову руками. Вона відчувала себе надзвичайно самотньою. Вітер гудів так, що оглушував її. Дівчинці здавалося, що будиночок ось-ось упаде й розіб'ється. Та час минав, а він усе ще летів.
Еллі забралася на ліжко й лягла, притиснувши до себе Тотошка. Під завивання вітру що плавно погойдував будиночок, дівчинка міцно заснула.
ШЛЯХ ІЗ ЖОВТОЇ ЦЕГЛИ
ЕЛЛІ У ДИВОВИЖНІЙ КРАЇНІ ЖУВАНІВ
рокинулась Еллі від того, що Тотошко лизав їй обличчя гарячим мокрим язичком і скавучав. Спочатку їй здалося, що вона побачила химерний сон, і вже намірилася розповісти його мамі. Але, побачивши перекинуті стільці й розвалену на підлозі грубку, зрозуміла, що все було насправді.
Дівчинка зістрибнула з ліжка. Будиночок більше не рухався. Сонце яскраво світило у вікно. Еллі підбігла до дверей, розчахнула їх і скрикнула від здивування.