Зарубіжний детектив

— Мені не подобається ваш тон. Я прийшла просити вас про послугу і ладна заплатити стільки, скільки ви скажете, навіть більше — скільки завгодно. Та немає рації розмовляти далі, коли… Ви сказали, що книжка справила на вас вигідне враження. Чи означає це, що ви поділяєте думку автора про ФБР?

— З певними застереженнями — так.

— І про Едгара Гувера?

— Так.

— Тоді ви не здивуєтесь, коли я скажу, що за мною день і ніч стежать. Я скрізь помічаю за собою «хвоста» — здається, це так називається? Те саме і з моїм сином, дочкою, секретаркою та братом. Всі мої телефонні розмови підслуховуються, такої самої думки про свій телефон і син — він одружений і живе окремо. Кількох службовців «Корпорації Бранера» викликали на допит. Корпорація займає два поверхи «Будинку Бранера», і в ній працює понад сто чоловік. Це вас дивує?

— Ні, — буркнув Вулф. — Книжку ви розсилали з листами?

— Без листів, але зі своїми візитками, на яких я писала кілька слів.

— Тоді вам якраз і не варто дивуватись.

— А я здивована. Була здивована. Адже я не конгресмен і не якийсь там видавець, радіокоментатор чи університетський професор, що потерпає за своє місце. Невже той психопат, що страждає манією величі, гадає, нібито може завдати мені шкоди?

— Пхе! Він уже завдає вам шкоди!

— Анітрохи. Він просто мене дратує. А тепер заповзялися допитувати ще й моїх компаньйонів та особистих друзів — певна річ, не відверто, а під усякими пристойними приводами. Це почалося тижнів зо два тому. А телефон підслуховують уже днів десять. Мої адвокати кажуть, що тут, мабуть, нічим не зарадиш, проте вони все ж таки взялися до цієї справи. І хоч їхня юридична контора одна з найбільших і найкращих у Нью-Йорку, але й вони бояться ФБР! Вони не схвалюють мого вчинку. Кажуть, розсилати книжки було з мого боку нерозважливо — це, мовляв, донкіхотство. Та мені байдуже, що вони кажуть. Прочитавши книжку, я страшенно розлютилася. Подзвонила у видавництво, і звідти прислали до мене чоловіка. Він розповів, що вони не продали й двадцяти тисяч примірників. І це в країні, де майже двісті мільйонів населення, а з них двадцять шість мільйонів голосували за Голдуотера! Спершу я вирішила оплатити кілька рекламних оголошень у газетах, але потім подумала, що краще буде розіслати книжки самій, і закупила їх зі сорокапроцентною знижкою. — Місіс Бранер уп'ялася пальцями в бильця крісла. — А тепер ось він дратує мене, і я хочу, щоб він облишив за мною стежити. Я хочу, щоб ви примусили його це зробити. Вулф похитав головою: