Колекція гадів

2. Максим вирішує все

Першим всю слизькість ситуації зрозумів Білан.

— Порадитися треба, — поважно відповів він, після чого взяв Черненка за лікоть і відвів убік.

Той ще на ходу вивільнив свій лікоть і тепер зиркав на Максима не надто дружньо.

— Що ти там ще придумав? Для чого радитися? Додому, награлися, — буркнув Денис.

— Взагалі-то я не проти, — дипломатично почав Максим. — Більше того — я не хочу, аби дівчиська з нас мотузки вили і свою дівчачу волю нав'язували.

— Правильно! — Денис якось відразу відтанув, навіть настрій у нього помінявся. — Ще чого не вистачало! Поманили дві дівиці двох мужчин пальчиками — і все, звольте їхати з ними хто зна куди!

— Ну, скажімо, не хто зна куди, а до старовинного міста Львова. Або Міста Лева, як там його називають. Це місто-пам'ятник, там збереглася унікальна міська архітектура. Ти бував там?

— Нє-а, — Черненко гойднув головою.

— А я тільки раз, — кивнув Білан. — І тепер ми з тобою раптом можемо там опинитися. Причому грошей це нам не коштуватиме жодних. Натомість можемо відчути на собі традиційну галицьку гостинність...

— Яку? — не зрозумів Денис.

— Львів вважається центром Галичини, — терпляче пояснив Максим. — Це такий історичний регіон України, який колись давно був центром Галицько-Волинського князівства. У Львові, я читав, є навіть пам'ятник Данилу, галицькому королю. Але це так, коротенька історична довідка. Я тут бачив старенький путівничок Західною Україною, де написано: «Край славиться неповторною та щирою галицькою гостинністю». Ось і перевіримо це.

— Так, — Денис спохмурнів. — Я щось не зрозумів: ти граєш на полі цих дівок і умовляєш мене їхати з ними?

— Нічого такого! — Максим виставив перед собою руки долонями вперед. — Я просто розмірковую вголос. Дивись: звідси, з Коломиї, до Львова нас довезуть автобусом, на якому приїхала Мавка з компанією. Там, у Львові, поселять у старому будинку в центрі міста. Годуватимуть, що очевидно. Кілька днів водитимуть містом. До чого тут дівчиська, якщо наша з тобою вигода — пряма?

— Не бачу я вигоди, — Черненко насправді не мав чим заперечити приятелеві. Та він не любив, коли якісь цікаві та корисні рішення приймаються за нього.

— Чого ти вдома не бачив? А тут затримаєшся всього на кілька днів. Зате побачиш крім оцього, — Максим обвів рукою прикарпатський краєвид, що відкривався відразу з двору турбази, де їх поселили, — ще щось цікаве. Повернешся до Києва — все, знову сюди нескоро потрапиш. Запрошення дівчат — лише привід, аби продовжити пізнавальну екскурсію.

— Та вже ж напізнавалися. Особливо там, у лісі, під дощем, — огризнувся Денис, згадавши малоприємні спогади про ночівлю у старій хаті. Спогади, до речі, були свіжими — лише три дні з тієї моторошної грозової ночі збігло.

— Не треба узагальнювати. Повчальна пригода. Нам з тобою до такого не звикати. І невже лише те, що хороша ідея належить дівчатам, ми нею не скористаємося?