Щоденник злодія

«Мабуть, — кажу я собі, — злочин довго вагається, перш ніж домогтися чудового результату, яким є Пілорж або Янгол-Сонце. Щоб їх викінчити (яке жорстоке слово!), потрібна сила-силенна збігів: краса їхніх облич, сила та вишуканість їхніх тіл мусили доповнюватися їхнім злочинним смаком, обставинами, які творять злочинця, чия моральна стійкість здатна змиритися з такою долею, нарешті, карою із властивою їй жорстокістю, яка дає тут злочинцеві засяяти на всю цю безпросвітню тьму. Якщо герой стає на герць із мороком і перемагає його, хай він і залишається в лахмітті. Те саме вагання, та сама щаслива кристалізація, власне, визначають іще один результат — появу бездоганного поліціянта. Перших і других я ніжно люблю. Але я обожнюю їхній злочин саме тому, що він криє в собі покарання, «кару» (оскільки я не можу припустити, що вони її не передбачили. Один із них, колишній боксер Леду, відповідав із посмішкою наглядачам: «Мої злочини — я міг би шкодувати, що їх не вчинив»), яку він ладен відбути з ними для того, аби принаймні мої любовні пристрасті були щедро винагороджені.

У цьому щоденнику я не хочу приховувати решти підстав, які зробили з мене злодія (найпростішою з них була потреба в їжі), проте на мій вибір ніколи не впливали ні протест, ні біль, ні гнів, ні інші такі почуття. З маніакальним піклуванням, з «ревним дбанням» я готував свою авантуру, як готують ложе, кімнату для кохання: я перейнявся переступом.