Центр Всесвіту

Він летить, він живий, і кінця не існує. Живі працюють. Кращої лабораторії немає ні в кого. Треба працювати. Кінокамера зафіксує, мозок запам’ятає. Навіть коли він, теперішній, загине, то Гороза, що прийде у всесвіт після того, як Планета людини-туманності зробить сімдесят-вісімдесят обертів навколо свого світила, той Гороза матиме комбінації електронів, які йому запрограмує Гороза теперішній. Він підморгнув тому Горозі: я не зійшов зі своєї орбіти.

Він летить, центр всесвіту, його орбіту вираховують всі електронні мозки землі. Підняті по тривозі хлопці нацуплюють скафандри, а асистенти акуратно розгладжують кожну зморшку. В довгих коридорах лунає важкий стукіт підборів, потім за вікнами автобуса летять, ніби відкинуті назад, липи, пальці хлопців постукують по блискучих шоломах. Ось вони разом похопилися, згадали, з’явилися авторучки і ‘блокноти, посивілий генеральний зібрав записки. «Вечеряти вдома не буду. Спішно відлітаю…»

Стрілка лічильника кадрів висвічує в пітьмі. І стрілки годинника теж. Злинуло п’ятнадцять хвилин. У нього в запасі ще багато часу. А метеорити… Не кожна куля влучить у солдата, що йде в атаку.