Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Якби це залежало від мене, пане Рат, я б не пускала до вас так багато відвідувачів, — зауважила вона натомість, невдоволено зиркнувши на Ґенната. — Доктор надміру до вас поблажливий. Просто тому, що ви з поліції.
Коли вона знову вийшла, Ґеннат відставив свою тарілку з тортом.
— Насправді я мав би знову вас сварити, — почав він. — Що то за свавілля було вчора? І це після того, як я сказав вам, що ви у відпустці!
— Вибачте, пане раднику. Але я відчував, що це слід.
— Гаразд, це вже все. Я радий, що ми змогли видалити з обігу цього чоловіка, перш ніж він поставив на голову ціле місто. І зрештою, ваші зусилля врятували життя такій собі Еві Креґер. Ми знайшли даму у підвалі, де Маркард створив свій власний маленький кіносвіт, маленький кінотеатр, кіностудію. А також — своєрідну хірургічну операційну залу. Він уже зробив Креґер наркоз — усе, що вона змогла пригадати, це те, як вона прийшла на його запрошення, на вечерю.
— Бо він, нібито, хотів зробити їй вигідну пропозицію. Він хотів знімати її у своїх фільмах.
— Звідки ви знаєте?
— Маркард робив таку пропозицію Вінтер. Тільки тоді втрутилася її передчасна смерть.
— Ви впевнені?
— Досить упевнений. Стільки подібностей з іншими випадками, що це не може бути звичайним збігом обставин. Просто запитайте Маркарда на черговому допиті.
— Якби це було так просто. — Ґеннат перебирав пальцями криси свого капелюха. — У нього мізки навиворіт. Він не вважає, що убивав тих жінок, просто розводиться про кіно, про те, як він робив їх безсмертними. Ми знайшли касети з фільмами. Він знімав агонію своїх жертв. Однак, не одразу можна зрозуміти, що це картини жахливої смерті — фільми видаються справді естетичними. Ідеальне освітлення, жертви мають досконалий грим.
— Він божевільний.
— Мабуть, ви маєте слушність, — кивнув Ґеннат. — Ми радилися з психологом, але Маркард не виронив ні слова.
— Його засудять незалежно від того, зізнається він чи ні. Зрештою, він намагався вбити мене, і я можу це засвідчити.
— Вам не випадає давати свідчення. Насправді, я хотів попросити вас провести наступний допит, завтра. Можливо, Маркард говоритиме з вами. Якщо, звісно, ви зможете вийти з лікарні.
— Я думаю, так. Ще одна ніч, і час би мені вирватися з пазурів сестри Анґеліки.
— Це добре. Тоді приїжджайте у Моабіт о другій ранку. Маркард зараз під вартою.
— Я гадав, що я у відпустці.
— Ваша відпустка закінчиться завтра вранці, служба продовжиться. Єдине, що я не дозволю вам робити — це вести справу Вінтер, ви це знаєте. І я не звільняю вас від дисциплінарного провадження, не сподівайтеся! Але я думаю, ваша теперішня поведінка і ваші успіхи у справі про кіновбивцю будуть на вашу користь.
Рат кивнув. Ґеннат хотів повернути його до Замку!
Не бажаючи показувати, наскільки він щасливий, він змінив тему.
— Де зараз мати Маркарда? — запитав він.
— Ми її доставили у лікарню, — відповів Ґеннат. — Можливо, таки йдеться про психіатричний випадок. Чому ви питаєте?
— У будь-якому разі я їй винен прогулянку вздовж озера.
Раптом двері відчинилися, і ввалився детектив Ланґе.
— Хіба не слід постукати? Це лікарняне приміщення, — сказав Ґеннат.
Ланґе важко дихав.
— Добре, що я вас знайшов, пане кримінальний раднику! Вольфґанґ Маркард! Він утік! Дорогою до Моабіта!
— Що!? — Ґеннат виронив десертну виделку. — Як, у біса, таке могло статися?
— Вдав непритомного. А потім обеззброїв конвоїрів. Десь на Інваліденштрасе вони повернули праворуч, бо Маркард більше не подавав ознак життя. Зрозуміло, вони запанікували.
— І...?
Ланґе прочистив горло.
— Маркард забрав службову зброю у Ленсінґа. І пару кайданок, і ключ. Іншою парою він прикував їх обох до кермової колони. Минув час, доки перехожі звернули увагу...
— То він озброєний?
Ланґе кивнув.
Ґеннат почав був вергати громи, але тут-таки опанував себе.
— Хай йому дідько, — сказав він. — Маркард далеко не втече без інсуліну.
— Я боюся, він зайде дуже далеко. — Ланґе мав такий вигляд, ніби то він відповідальний за втечу. — Щойно телефонував його фармацевт. Він у Вільмерсдорфі.
— Я сподіваюся, він не давав йому інсулін! Він знає, що Маркарда арештовано.
— Боюся, він не мав вибору — Маркард погрожував йому пістолетом. Я думаю, службова зброя Ленсінґа.
— А скільки інсуліну він узяв?
— Провізор каже, йому вистачить на два-три тижні.
— Холера!
Ґеннат погладив Рата по руці.
— Не хвилюйтеся, любий! Якщо він наміряється вам помститься чи щось таке, у нього немає шансів. Я негайно виставляю охорону у лікарні!