Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Ну, стривай, зараз я скручу тобі в’язи! Хтозна, може, на смак ти й непогана. Напевне, смачніша за те, чим нас годує наш добрий пан.
Руки схопили Резу. Вона хотіла випурхнути, але крило боліло, а пальці цупко тримали її. Вона розпачливо дзьобала їх.
— Пусти її.
Слуга спантеличено обернувся. Вогнерукий повалив його на підлогу, позаду нього горів вогонь. Зрадливий вогонь. Ґвін голодними очима дивився на ластівку, але Вогнерукий прогнав його. Реза хотіла дзьобати йому пальці, коли він узяв її, але вже не мала сили, а він обережно підняв її з підлоги й погладив по пір’ю.
— Що з крилом? Ти можеш ворушити ним?
Пташка в ній, як і всі дикі істоти, довіряла йому, але її людське серце пам’ятало Свистунові слова:
— Чому ти зрадив Мо?
— Бо він хотів цього. Резо, виплюнь зерна! Бо інакше скоро забудеш, що ти людина.
«Може, я й хочу забути», — подумала Реза, проте слухняно виплюнула зерна йому на долоню. Цього разу не бракувало жодного, але вона все одно дедалі сильніше відчувала в собі пташку. Мала і велика, велика і мала, шкіра і пір’я, шкіра без пір’я… Вона погладила собі руки, знову відчула пальці, без кігтиків, відчула сльози в очах, людські сльози.
— Ти бачила, де сховано книжку з чистими сторінками?
Реза похитала головою. Як зраділо її серце, що знову може любити його.
— Резо, ми маємо знайти її, — прошепотів Вогнерукий. — Твій чоловік зшиє Змієголову нову книжку, щоб він під час цієї роботи міг забути Сойку і Орфеєві слова вже не діяли на нього, але ця книжка ніколи не буде готова. Зрозуміла?
Так, вона розуміла. У світлі вогню вони шукали всюди, мацали під мокрими рушниками, одягом, чобітьми, мечами, кружками, срібними тарелями й замащеними подушками. Коли за дверима почулися кроки, Вогнерукий потяг непритомного слугу, і вони заховалися за шафу, на якій сиділа Реза. Для пташки кімната була велика, мов цілий світ, а тепер вона видавалася надто вузькою, щоб дихати. Вогнерукий прикрив собою Резу, але слуги, зайшовши, почали спорожняти криваву ванну Змієголова. Вони лаялися, прибираючи мокрі рушники, і топили в глузах огиду до гнилої плоті свого пана. Потім винесли ванну і знову лишили їх самих.
Шукати… в кожному закутку, в кожній скрині, в неприбраному ліжку і під ним. Шукати.
Вогненні слова
Кипіло все у ній, як сторінки гортала,
Нудотно сповнені абзацами
Й словами.
«Мерзотники, — знай думала вона, —
Мої улюблені мерзотники,
Ви не робіть щасливою мене.
Не вдовольняйте
І віри не давайте, ніби з цього
Постане добре щось»