Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
І поки він велично читав далі свою поему, бродячий торговець під крупою і пронизливим вітром поквапливо йшов темними вулицями, поспішаючи повернутись до Джека, до свого бідного друга, що згорав на убогій койці у мансарді...
Джек захворів того самого дня, коли повернувся з Етьйоля. Нікому нічого не кажучи, він ліг у ліжко, і відтоді у нього почалася гарячка, сильна гарячка і нежить, а потім надривний кашель, почувши який, лікар попередив Джекових друзів, що його хвороби треба остерігатися.
Белізер хотів сповістити пана Ріваля, але Джек рішуче відмовився, вперше вийшовши із летаргійного стану-Сусіди радили покласти Джека в лікарню. «І йому там краще буде, і вам не доведеться витрачатися». Проте порядність, бідняцька гордість не дозволяли їм скинути Джека на чужих людей; їм здавалося, що, віддавши Джека на чужі руки, вони порушили б неписані закони їхньої спілки. Однак вони вже дійшли краю. Одна біда вела за собою другу: що тяжчим ставав стан хворого, то більше дошкуляли нестатки, і Белізери не мали іншої ради, як сповістити про все Шарлотту, «писану пані», як обурено казала рознощиця хліба. Вона й послала свого чоловіка на набережну Августинців.
– Та дивись, приведи її, бо вона ще й не прийде... Побачить матір, то, може, йому полегшає, нашому сердезі. Він про неї й не згадує. Гордий!.. Але б'юсь об заклад: вона не виходить йому з голови.
Не спромігся Белізер привести Джекову матір. Тож не дивно, що повертався він похнюплений, невеселий, та ще й дуже занепокоєний: як то його зустріне дружина?
А тим часом рознощиця хліба, тримаючи на колінах заснулу дитину, тихо розмовляла з сусідкою, Левендре, що сиділа поряд із нею перед пічкою, у якій сумно горів слабенький вогонь, «вдовиний вогонь», як кажуть у народі, і сторожко прислухалася до важкого Джекового дихання, що долинало із-за запони, та надсадного кашлю, що душив хлопця.
– Ти сам?.. – здивовано запитала рознощиця хліба
Белізер пошепки розповів, що його не пропустили до Джекової матері, що вусань не дозволив йому зайти до кімнати.
– Ну й падлюки!.. Та й ти теж добра ганчірка!.. Чого ти його боїшся?.. Треба було турнути його, живосилом зайти до кімнати і крикнути в лице тій негідниці: «Пані, ваш син помирає!»
І вона красномовним материнським поглядом огорнула свого малюка, що спав у неї на колінах.
– Ох, бідний мій Белізере!.. Народився ти мокрою куркою і помреш нещасною мокрою куркою.
Бродячий торговець мовчки похнюпився. Він знав, що не минути йому прочуханки, та все ж не міг позбутися клятої несміливості; вік проходивши безконечними шляхами й дорогами з таким-сяким дозволом на роздрібну торгівлю, завжди залежачи від примх жандармів та поліцейських, він став таким приниженим і лякливим, що ніякі зусилля його бравої жінки не могли вигнати з нього страху.
– У мене вони не одкрутилися б, я напевне привела б її сюди! – не вгавала його бойова половина, стискаючи кулаки.
– Не хваліться, голубонько, – їдко зауважила Левендре. – Погано ви знаєте таких хвойд.
Відтоді, як Іда де Барансі нишком вибралася з будинку, розбивши її надії на швейну машинку чи командитне товариство для її чоловіка, вона величала Джекову матір не інакше, як «хвойдою». Щойно зайшов до кімнати і сам Левендре. Ледаче подружжя без запрошення, як заведено в бідних сім'ях, тепер що не вечір заглядало до Белізерів, аби нібито поспитати, як себе почуває хворий. Довідавшись, що дамочка не приїхала, Левендре виголосив довгу тираду про сучасних Фрін.
– Не про те мова, – урвала базіку рознощиця хліба, що терпіти не могла пустопорожньої балаканини. – Що нам робити тепер? Не можемо ж ми допустити, щоб бідний хлопець віддав богові душу через брак догляду.
Обоє Левендре в один голос заторохтіли:
– Зробіть, як вам радив лікар: одвезіть його до шпиталю при церкві Божої матері. А звідти його відправлять до богадільні.
– Тсс!.. Тсс!.. Не так голосно!.. – зашипів на них Белізер, показуючи на завісу, за якою метався в гарячці хворий. Запала коротка мовчанка, тільки чулося, як шурхотять грубі полотняні простирадла. – Я впевнений, що він усе чув, – розсердився на них бродячий торговець.
– Велика біда!.. Він вам ні сват, ні брат; ви тільки позбудетеся клопоту, здавши його до лікарні.
– Він наш компаньйон! – не витримав Белізер, вкладаючи у це слово всю гідність і беззастережну відданість свого простодушного серця.
Це було так зворушливо, що розчулена рознощиця хліба зашарілася і подивилася на чоловіка повними сліз очима. Левендре, знизуючи плечима, пішли додому, і як тільки за ними зачинилися двері, в кімнаті стало ніби затишніше і тепліше.