Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Слова боса доходили до Григорія наче крізь товщу води. Думка пульсувала в пошуках правильної відповіді. Зараз ні в чому не можна промахнутися. Завтра, очевидно, відбудеться його зустріч з полковником, і тоді все вирішиться. Значить, треба відтягти час, виграти у Думбрайта кілька днів.
— Мені б хотілося, щоб ви виїхали негайно, що швидше це вирішиться, то краще для вас… — долинуло до Григорія.
— Звичайно, містер Думбрайт, я все розумію, але мені доведеться на кілька днів затриматись у Берліні. Я вже призначив ділові побачення. Потім треба відзвітувати про свою поїздку в східний сектор. Це також не можна відкласти. Постараюсь виїхати в Гамбург днів через два…
— Ну що ж, домовились.
— Дозвольте йти?
— Йдіть.
— Ну і задав же ти мені задачу, — похитав головою полковник.
Вони сиділи в маленькій затишній кімнаті. М’яке рожеве світло точилося на низькі рожеві канапи, загравало з кришталем і порцеляною, що, наче на параді, вишикувались у скляній гірці. А на вікні, серед сірих шовкових фіранок, підстрибував у клітці папуга.
— Я все розумію, але наказ є наказ — якнайшвидше забрати тебе звідси. Тепер усі підозри можуть збігтися. Але, з другого боку… вони ще вірять тобі. Та й справ незавершених чимало: Лемке, Гамбург, школа. Після втечі Воронова Домантовичу, звичайно, стало легше, ти кажеш, його навіть пророчать у керівники російського відділу. Ну й молодець же ти, Григорію!
— Про Домантовича я дізнався від Больмана. Він був добряче напідпитку, і доводилось ставити йому навідні запитання. Але навіть у п’яному стані цей лобуряка розумів, що розповідати про шкільні справи не можна. Можливо, якісь деталі знайдете в цих плівках. Проявите їх, і багато чого стане зрозумілим.
— Я мушу подякувати тобі за Воронова від імені командування. Бачиш, як воно вийшло: він не тільки перебіг, а ще й прихопив важливі документи, роздягнув школу догола, і задоволений старий чорт про одне тільки мріє: матінку Росію побачити. Цікава постать… А в Москві вимагають берегти тебе, забрати якнайшвидше…
— Мені потрібен ще тиждень-два, аби завершити те, чого без мене ніхто не зробить: запобігти диверсії з худобою і з’їздити в Гамбург. Я повинен побачити родину Нунке — дружину і хлопчика. Головне — хлопчик. Треба зберегти в ньому те зерно людяності, що його виростив у ньому Лютц. Врятування хлопчика, через якого він загинув, буде незримим, але вічним пам’ятником Карлу. Я відчуваю, що з Ганса може вирости чудова людина, талановитий художник. Про це писав Лютц, а батько не дозволяє Гансу займатися живописом. Можливо, вони переїдуть у східний сектор — там проживає брат Берти…
— Я все розумію, але боязко відпускати тебе в Гамбург. Адже може статися так, що, поки ти будеш у Гамбургу, нам доведеться відвернути диверсію з отруєнням худоби. Може, вчинимо так: ти перш за все вирушиш на цей завод і одержиш інформацію, чи отруєні вже суміші і на які ферми їх відправлено. А тоді можеш їхати в Гамбург.
— А якщо хоч частину товару вже відправлено, мені доведеться негайно зникнути? А як же Домантович?
— Про Домантовича наказу нема. А от про тебе все розписано. Приїдеш у східний сектор на машині, а ми організуємо тобі «автомобільну катастрофу». Потім, залежно від обставин, швидко поховаємо як невпізнаного або ж покладемо в госпіталь.
— Що й казати — райдужні перспективи. Сподіваюсь, про «мою смерть» ми домовимось детальніше?
— Поки що лише уточнимо місце зустрічі, а день і час — після твоєї поїздки на завод. Тобі подзвонять. І полковник назвав пароль.
Григорій наказав подати сніданок у номер. Гамбург, це місто вітрів, знову викликав головний біль. Треба привести себе в порядок і до дванадцятої години підійти до таксі. Попереду важкий день. Голова має бути свіжою і ясною.
Зараз він подзвонить Лестеру, домовиться про зустріч. Треба призначити її якомога пізніше, щоб встигнути з’їздити в Хазенмоор.
— Сер Лестер, обставини склалися так, що мені знову доводиться турбувати вас у Гамбурзі… О, звичайно, звичайно, о восьмій я у вас.