Світанок

— Едварде, у нас немає часу розводити сентименти. Нам доведеться підштовхнути її. У нас зосталося декілька тижнів, а в неї є потенціал, щоб…

— Відступися бодай на хвильку, Катю.

Катя насупилася, але до Едвардового застереження поставилася серйозніше, ніж до мого.

Ренесма притулила долоньку мені до шиї; вона нагадувала мені про Катин напад, доводячи, що ніхто не збирався заподіяти кривду, що татко за всім наглядав…

Але мене це не заспокоїло. У мене й досі перед очима була червона пелена. Проте зараз я краще себе контролювала й уже в душі визнавала, що в Катиних словах є раціональне зерно. Злість допомагала мені. Під тиском я навчуся швидше.

Але це не означало, що ситуація мені подобалася.

— Катю, — проричала я й поклала долоню Едвардові на потилицю. Я й досі відчувала, як міцний еластичний щит, мов кокон, огортає мене й Ренесму. Я посунула його далі, ховаючи під ним і Едварда. В еластичній тканині не було ні дірочки, ні тонкого місця. Я важко дихала, тож у словах моїх було більше задиханості, ніж люті. — Ще раз, — мовила я до Каті, — тільки цього разу — Едварда.

Вона закотила очі, але метнулася вперед і притиснула долоню Едвардові до плеча.

— Нічого, — сказав Едвард. У голосі його я відчула посмішку.

— А зараз? — запитала Катя.

— Нічого.

— А зараз?! — на цей раз у її голосі була відчутна напруга.

— Нічогісінько.

Катя скрипнула зубами й відступила.

— А це ви бачите? — глибоким, грудним голосом дикунки промовила Зафрина, пильно спостерігаючи за нами трьома. В її мові вчувався дивний акцент, і наголоси вона ставила в несподіваних місцях.

— Я не бачу нічого незвичайного, — зауважив Едвард.

— А ти, Ренесмо? — запитала Зафрина.

Ренесма всміхнулася до Зафрини й похитала головою.

Лють моя майже випарувалася, отож я зціпила зуби й почала важко дихати, намагаючись розтягнути еластичний щит; здавалося, що довше я його тримаю, то важчим він стає. Він намагався повернутися на місце, він уже почав угинатися.

— Нікому не панікувати, — попередила Зафрина невеличку групу наших глядачів. — Хочу поглянути, наскільки сягає її сила.

Вражене зітхання зірвалося з вуст одразу кількох глядачів — Єлизара, Кармен, Тані, Ґарета, Бенджаміна, Тії, Шуван, Меґі — усіх, окрім Сенни, яка, здавалося, була готова до будь-чого, на що здатна Зафрина. Очі в усіх затуманилися, обличчя були напруженими.

— Піднімете руку, коли до вас повернеться зір, — звеліла Зафрина. — А тепер ти, Белло. Спробуй огорнути щитом іще когось.

Я гучно видихнула. Катя була до мене найближче, якщо не рахувати Ренесми й Едварда, але ж і вона стояла щонайменше за десять футів од мене. Я стиснула щелепи й відштовхнула від себе щит, силкуючись відсунути неподатливу плівку подалі. Дюйм по дюйму я пхала його до Каті, опираючись протидії, яку викликало кожне моє зусилля. Працюючи, я бачила тільки напружене Катине обличчя і застогнала з полегшенням, щойно очі її змигнули й сфокусувалися. Вона підняла руку.