Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
…Дивний, містичний чар спливав на нас під час читання євангельських історій, з яких ми, діти, так мало що розуміли, а так глибоко їх переживали. Та з вийнятковою магічною силою приковувала нашу увагу переміна риз у захристії. Перед читанням кожного з дванадцяти страсних Євангелій о. Йосиф переодягався в щораз інший фелон. Ми тоді любили «вгадувати» — напошепки питали один одного: «А вгадай, в якому фелоні отець вийдуть: у фіолетному, вишневому чи в темно-блакитному?»
Звичайно таке бувало, що паламар Іван Швець, до якого обов’язків належало помагати о. Йосифові передягатися, задовго порався на господарстві і запізнювався до церкви. Тоді дєдьо Звірко, виводячи голосом «туги і безнадії» тропар глас восьмий про «Злочестивого Юду», шкандибав із крилоса до захристії і там уже, затягуючи фелон на о. Йосифа і підсипаючи вугілля до кадильниці, докінчував співати: «…іже о всіх благий Господи, слава Тобі!»
А дим з кадила, що наповняв церковцю після кожного Євангелія, збивався угору запашним туманом, і нам тоді здавалося, що всі святці в іконостасі пооживали та повиходили з почорнілих рам: ось янголи здіймаються на крилах у піднебесся і сурмлять на славу Господеві, достойні бороди апостолів, пророків, євангелістів розпустилися на вітрі і пливуть разом з облаками. Архангел блиснув мечем і проганяє з раю Адама і Єву, а тут Юда на Тайній Вечері шкірить улесливо обличчя і питає: «Господи, може, це я?..»
І великим жахом стискалися наші серця, коли ми крадькома перелякано зиркали на образ Страшного Суду… Тоді кадильний дим мішався в нашій уяві з клубами чорного диму, що здіймався з дна аду, жовте полум’я бухало з-під казанів, і в примарному їх відблиску так страшно корчились у муках тіла грішників, а ще страшніше витріщалися на нас рогаті та хвостаті чортячі машкари!
А потойбіч преісподної, відгороджені стіною вогню і диму, покриті Божим омофором, стояли ті, праведні, що заслужили собі на ласку бути праворуч Отця, стояли, як живе доповнення панорами Страшного Суду, шептали молитви і били поклони наші бабуні, матері, старші сестри… У присмерку вечірньої години небагато вони відрізнялись від візантійських ікон: їхні обличчя були так само почорнілі та померклі, уста затиснені, очі пригаслі. Від важкого, великопосного говіння і праці понад сили подібні були на торішнє сухе бадилиння, що хилилось і сумно шелестіло при найлегшому подуві вітру…
Суворо говіли тоді, в ті давні часи, хоч і так завжди приходилось недоїдати на переднівку. Мати моя не взяла б У Велику П’ятницю рисочки води до рота, а бабуня говіла, поки не сховали Плащаницю. І хоч нераз упродовж цілого Посту не видно було в хаті кришки хліба, проте у Великий Четвер завжди несли три білі книші на парастас…
«Блажен, разуміваяй на нища і убога, ібо в день лют ізбавит єго Господь».
…Молилися і клали доземні поклони, а в той час знадвору півень піяв для них страшну пересторогу… Вже тоді, може, їхні праведні душі відчували, що це гряде час «катів і кустодіїв», коли праведний Суддя буде проданий на муки суддям лукавим і нечестивим, і всі Його відцураються, навіть улюблений Апостол!
Уже тоді, може, їхні розмолені уста, цілуючи холод каменя, благали в Господа ласки і сили перетривати Великі Страсти нашого народу, вже тоді начертані на таблицях вічности «долі нашої смутним узором…»
«І абіє пітел возгласи…»
У годину страшної проби, що прийшла незабаром, наші батьки і матері, наші сестри і браття в далекому Рідному Краю стояли непродажні по боці Христа, вірніші Його Апостолів.
Журавлі відлетіли
«Мене завжди хвилюють птиці на вечірньому небі».