Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Чуєте? Він говорить про легендарного мудреця, який помер п’ять тисяч років тому! — крадькома шепотіли одне одному придворні.
— О Іміре! — загримів король. — Так, я сьогодні вночі говорив з Епімітреусом! Він уві сні призвав мене до себе, і я довго йшов чорним, висіченим у скелі коридором з барельєфами прадавніх богів і героїв на стінах, потім сходами, на яких були вирізані змії Сета, поки не дійшов зрештою до склепу. Там я знайшов саркофаг, на віці якого був зображений фенікс…
— В ім’я Мітри, Ваша Величносте, зупиніться! — ці слова зірвалися з губ верховного жерця Мітри, обличчя якого стало попелясто-сірим.
Конан відкинув назад голову й прогарчав:
— Що я, раб, щоб мені затикали рота?
— Ні, ні, Ваша Величносте! — верховний жрець тремтів усім тілом, але зовсім не зі страху перед гнівом короля. — Я й не думав ображати вас, — він нагнувся до Конана й прошепотів йому на вухо:
— Ваша Величносте, те, про що ви говорите, просто неймовірне. Тільки вузьке коло жерців Мітри знає про чорний кам’яний тунель, вибитий невідомими руками в самому серці гори Каламір, і про склеп, що охороняється феніксом, в якому кілька тисяч років тому був похований великий Епімітреус. Але відтоді жоден зі смертних не входив до склепу, тому що жерці, здійснивши обряд поховання, замурували вхід у гробницю, і сьогодні навіть я, верховний жрець, не маю уявлення, де він знаходиться. Тільки з тих розповідей, що передаються з вуст у вуста, кільком довіреним жерцям відома таємниця про гробницю Епімітреуса — одну з основних у культі Мітри…
— Я не знаю, за допомогою якої магії Епімітреус покликав мене до себе, — сказав Конан. — Але він говорив зі мною і якимсь абсолютно незрозумілим мені способом надряпав магічний знак на моєму мечі. Чому цей символ виявився смертельним для демона, я не знаю, а також поняття не маю про чаклуна, винного, за його словами, у всій цій катавасії. Проте, хоча я і зламав клинок меча об шолом Громеля, уламку виявилося цілком досить, аби відправити демона туди, звідки він з’явився.
— Дозвольте мені оглянути ваш меч, — прошепотів верховний жрець, горло якого раптом пересохло.
Конан підняв уламок і протягнув його жерцю. Той скрикнув і впав на коліна.
— О Мітро, захисти нас від влади пітьми! — простогнав він. — Король дійсно говорив сьогодні вночі з Епімітреусом! На його мечі таємний символ — знак безсмертного фенікса, що охороняє гробницю великого мудреця. Свічку! Швидше! Освітіть те місце, на яке вказав король!
Це місце виявилося прикритим зірваним зі стіни в загальному сум’ятті гобеленом. Коли гобелен відгорнули убік і піднесли свічки до підлоги, в усіх від жаху перехопило дух. Деякі з придворних упали на коліна і звернулися до Мітри, решта з криками майнула геть.
На підлозі, там, де чудовисько випустило дух, залишилася велика темна пляма, яку не можна було видалити ніякими засобами. Кров демона залишила чіткий відбиток його тіла, і в жодного з тих, хто його бачив, не виникало ані найменших сумнівів у тому, що жахливішої тварюки ніколи ще не з’являлося в земному світі. Але знаючі люди говорили, що зловісна тінь мавпоподібного бога не раз уже з’являлася біля вівтарів покинутих стигійських храмів.
…Минуло близько року відтоді, як у Тарантії була розкрита змова, спрямована проти нового короля Аквилонії. Та існувала ще й інша змова — набагато небезпечніша…
ЯСНО-ЧЕРВОНА ЦИТАДЕЛЬ
Гул битви затихав, тріумфальний рев переможців уже заглушав брязкіт зброї і стогони вмираючих. Немов барвисте листя після осінньої бурі, вистилали рівнину тіла полеглих воїнів. Проміння вечорового сонця висікало іскри з полірованих шишаків, срібних нагрудників, позолочених кольчуг і панцирів, поламаних мечів. Важкі складки королівських штандартів купалися в калюжах крові. Тут і там підносилися гори трупів важких бойових коней і їхніх закутих у сталь вершників, сплутані гриви одних і парадні плюмажі57 інших однаково мережили багряні плями. Поряд із ними і навколо скрізь валялися порубані й знівечені тіла в сталевих шоломах і шкіряних куртках — останки лучників і пікінерів58.
57
Плюмаж — прикраси з пір’я на головних уборах і кінській збруї.
58
Пікінери — воїни, озброєні списами-піками.