Ерагон. Найстарший

«Згодитись на те, що за нашою спиною постійно будуть ургали?» — обурився Ерагон.

«Ні, на будь-яку допомогу, — озвалася Сапфіра. — Принаймні Оромис зробив би саме так».

«Він не завжди мав рацію», — відказав юнак.

«Це не аргумент, — скривився дракон. — Ще раз добре все обміркуй і погоджуйся».

— Гаразд, нехай ургали нас охороняють, — отямившись від суперечок, погодився юнак. — Але перед тим я маю зазирнути в їхні рогаті голови.

— Хіба що заради варденів, — похитала головою Насуада. — І ще, Ерагоне, якщо я помру, тобі доведеться стати на моє місце. І якщо це вже станеться, то довірся Джормандеру, більш досвідченому, ніж решта вельмож.

Насуадине прохання неабияк вразило юнака. Він ніколи не міг подумати, що дівчина належить варденам душею й тілом. А те, що вона пропонує стати йому правонаступником, було виявом величезної довіри.

— У разі чого, я спробую керувати варденами так само вправно, як Аджихад. Це велика честь для мене.

— Чудово, що ти це розумієш, — мовила Насуада й відійшла до своїх охоронців.

Розчулений Ерагон спробував був глянути на ургалів по-новому, але вони все одно викликали в нього саму огиду й ненависть. Словом, для юнака вони залишалися кровожерними потворами, що вбили близьких йому людей.

«Власне, Галбаторікс не здружився з ними через те, що думав так само», — подумки нагадала Сапфіра.

«І мав, між іншим, рацію», — відказав юнак.

— Слухайте, — подолавши неприязнь, сказав Ерагон ургалам, — мені треба зазирнути у вашу свідомість.

— Авжеж, Вогнемече, — враз погодились охоронці. — Леді Нічні Кроки попередила нас. Загалом, для нас неабияка честь битися поруч із великим воїном, котрий так багато для нас зробив!

— Як це? Хіба я вже так багато вас повбивав? — посміхнувся Ерагон, згадавши, що серед ургалів повага до воїна зростала залежно від того, скільки той убив ворогів.

— Ні, — зруйнував його фантазії Гарцхвог. — Просто, убивши Смерка, ти звільнив нас з-під його контролю. Тепер ми в боргу перед тобою, Вогнемече. І ніхто з нас не зачепить тебе. А якщо ви з драконом надумаєте завітати до нас у гості, вас приймуть так, як іще ніколи не приймали чужинців.

Правду кажучи, Ерагон не чекав такої відповіді, адже вдячність ніколи не була чеснотою ургалів.

— Добре, я пам'ятатиму це, — буркнув він. — То що, ви готові до перевірки?

— Так, вершнику.

Коли Ерагон узявся до справи, то відразу ж згадав власну перевірку в Фартхен Дурі, яку йому влаштували Близнюки. Утім, з ургалами, і зокрема з Гарцхвогом, було складніше. Спочатку довелося наштовхнутись на суцільне зло, злочини, сплюндровані землі, й свідомість їхня нагадувала більше свідомість дикої тварини. Тож увібрати в себе стільки негативних емоцій юнак просто не міг, хоча Гарцхвог і не опирався перевірці. Навпаки, він був радий поділитися досвідом, аби переконати Ерагона в тому, що ургали не були його затятими ворогами. «Нам не потрібен вершник-ватажок, що захоче знищити нас за нашу природу, — подумки мовив ургал. — Тож будь уважним, Вогнемече. Невже ти нічого не побачиш, крім зла?»