![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Веданг слухає оте буркотіння, і йому стає зовсім зле… Чи не збираються їх з Вогнеданом…на копальні. Під чужими іменами по «чистим листам». Говорив же Шрежін про якісь папери… Легко. Звідти точно вже не повернутися.
— Тепер твоя черга, Парде, — говорить Шрежін, задоволено обдивляючись Дракона, — дивись-но, як прикрасили твого приятеля. А для тебе у мене особливий подарунок. Ти ж у нас Пард, чи не так? Звірюка небезпечна — з тих, що саджають на ланцюг…
Коваль скоса роздивляється другого розбишаку… «Небезпечна звірюка» схожа швидше на перевдягнену дівку… Однак… Ремісник вже примітив і струпи на тілі під розхристаною одежиною, і те, що ледве налізла та одежина на розпухлі плечі… Той ще красень… Коваль колись теж скуштував диби, і відсидів своє за грабунок, тож тямить в таких справах… Кайдани для красеня привезли легші, зате приготували ще нашийник з ланцюгом. А отже — триматимуть на припоні, навіть без прогулянок. Оце так… Якщо той страшко є розбійником, то це — напевне отаман.
— Якщо будеш добре поводитися і не заїдатися з вищими, — повчає стиха колишній каторжанин, — то на ланцюгу триматимуть всього три роки, а тоді станеш у загальний стрій. Головне — не заводься з начальством, а то подовжать строк…
— Протистояння, — ледь всміхається синьоокий розбійник, — є способом мого життя.
— Ото того і носитимеш залізо, — робить висновок коваль, — повернися… Стань на коліна… Голову рівніше тримай… Ну, все…
Поволі підводиться з колін юнак. На обличчі його такий усміх, що коваль остаточно вирішує — ґерст… З такою усмішкою тільки ножа в животі повертати у товстопузого купчини. Ну й життя нині пішло — такі сисунки, а вже на великій дорозі. Хвала Богу, що він, коваль Сиртон, давно вже своє відсидів і зав’язав…
Астеонські найманці Шрежіна тим часом спорядили селянського воза. Обидва південці ледве витеребилися на нього в своїх кайданах. Вогнедан все намацує пальцями нашийник… Тремтять пальці. Усміх застиг на обличчі, а пальці таки тремтять.
— Мій Парде, — зітхає Веданг, — втішаймо себе тим, що на душу залізо не вдягнути.
Дощ сіється з неба. Доки віз тягнеться по грузькій дорозі, Вогнедан намагається визначити напрям. Імперське землезнавство він знає добре, а мапи, варто подумати, самі спливають перед очима… Дорога на Незз має бути трохи вбік від Срегійського тракту… Невже їх таки насправді повезуть на копальні… Начебто не повинні — а раптом перевірка з Моани. Все ж таки вони під «імператорським наглядом», а не засуджені каторжани. Якщо їх не знайдуть у Неззі — питання виникне, а де це подівся імператорський родич? Барону Гровтіну лист має прийти, адже це він у Неззі є «оком Імператора»… Ні, швидше за все, триматимуть таки у Неззі, але створять такі умови, що смерть буде щастям. Нашийник з ланцюгом… Як там говорив той бідолаха — коваль… Всього три роки… Тут хоч би зиму пережити, і не збожеволіти… Як все повторюється… Як…
Таки звернули з дороги… Вогнедан стиха пояснює приятелеві, що сталося. Той, однак, хмикає:
— Я оце думав зараз, може на каторзі і краще було б… Там усіх гноблять однаково, і можна було б дочекатися, доки нас знайдуть кревні. А нині ми будемо у повній владі гієн…
— Пард і Дракон в оточенні гієн, — говорить Вогнедан, силячись на жарт, — вони ще пошкодують про те, що взялися нас охороняти…
Ось віз уже повзе вулицями Неззу… Звісно, місто вже давно не таке, яким марилося Вогнедану. Велике, гамірне, з кам’яними будинками… Ріка Ніаза… Плине просто через місто, як Дана-ріка через Боговладу… На воза з закутими людьми ніхто й уваги не звертає — занадто близько Срегія і каторжанський шлях.
Вогнедан пригадує розташування фортеці. В’язниця у нижньому дворі, трохи окремо — вартівня з підземними казематами. Там приміщають особливо небезпечних. Не засланців, в’язнів. Там помер від виснаження ватажок повстання у Північному Данаділі Миросвіт Дубовий, знайомець княжича Вітра. Оповідали в Ігворрі потиху, що, коли схопили їх обох, то ватажком визнали гостровухого. Як не доводив Дубовий свою провину, Вітра Парда стратили в Моані, а бідолашний Миросвіт помер у Неззі, швидше від душевних мук, ніж від хвороби тіла.